17.04.2022

Микола Бандрівський: Чому занепала Греція

Стародавня Греція мала і армію, і мову, і віру. Однак, це - не допомогло і Греція впала перед завойовниками назавжди... Чому? Про це - у короткому дописі. Чи зробить Україна, для себе, якісь висновки?

Нині, випадково натрапив на цитату одного великого грека - Страбона, який більш як два тисячоліття тому написав, що "...в Афінах не залишилося людей - одні статуї..." 

Мова йде про терени сьогоднішньої Греції, які 2200 років тому, настільки обезлюдніли, що стали легкою здобиччю для різноетнічних зайд з різних куточків тогочасного Середземномор'я. Те, що колись було величчю Грецького Світу, за лічені десятиліття впало під ноги чужинців-переселенців. 

Так, ті зайди елінізувалися, спізнали усі переваги насолод міського життя, але... для справжніх творців усіх тих парфенонів-акрополів, були абсолютними чужаками, які до античної культури Пелепонесу, не мали жодного відношення. Чому так сталося? - спитаєте ви. А, тому, що правдиві, корінні давньогрецькі жінки, під впливом різних обставин, почали... менше народжувати.

Ще один славний грек - Полібій, у своїй "Історії", тоді, понад дві тисячі років тому, записав, що "...повсюди в Греції ми бачимо ознаки настільки стрімкого падіння народжуваності і скорочення чисельності населення, що багато міст повністю обезлюдніли, обширні угіддя закинуті. Ні війни, ні епідемії тут ні при чім. Причина очевидна: чи то від скаредності, чи від невпевненості у майбутньому, але люди відмовляються приводити у світ потомство у потрібній кількості. У сім'ях, в кращому випадку, одна-дві дитини. Так і поширюється ця недуга, перш ніж її симптоми стануть очевидні. Ліки від цієї недуги - у нас самих. Все, що для цього слід зробити - це змінити наші моральні засади". 

Через півтора століття після написання цих рядків, вже інший історик - Страбон, з сумом стверджував, що сучасна йому Греція це "...обезлюднена земля; давно започатковане скорочення населення невмолимо продовжується; в Афінах не залишилося людей - одні статуї..."

Переносячи ці спостереження давньогрецьких мужів на сьогоднішнє українське сьогодення, задумаймося: військо, віра і мова, для України, безумовно важливі. Але, для виживання нації, щоби вона, передчасно, не канула у небуття (як ті давні держави) важливішою, є, все таки, народжуваність.  А, як зробити, щоби українські жінки хотіли народжувати по двоє, і більше, дітей - то вже справа самої держави. 

Коли, дехто скаже: "створіть умови тоді й будемо народжувати!", зринає асоціація із сучасними мусульманськими сім'ями, в яких по 10-15 дітей! І особливого достатку у них нема, і підтримки від держави, також... 

Або ж візьмемо, для прикладу, наших ромів: теж, не розкошують (за винятком їх баронів та утримувачів притонів), але по їхніх сім'ях теж десяток, а той й більше, дітей. Деякі з їх мамів навіть роблять бізнес на соцвиплатах від держави на новонароджених, хоча, бідося у тих ромських сім'ях, назагал така сама, що й у пересічних мусульманських родинах. Але ж, незважаючи ні на що - народжують!

 Не маю права ставити питання "а, чому у нас - не так..?", оскільки тут, на нашому українському ґрунті, можуть спрацьовувати інші чинники (у тому числі, ментальні), про які я не знаю... 

Отож, і прийшла мені у голову, мабуть, трохи єретична думка, а саме: що, для виживання будь-якої держави - і військо, і віра, і мова, безумовно, необхідні і суперважливі, однак, найістотнішим, все ж таки, може бути інший чинник - народжуваність...

Комментариев нет:

Отправить комментарий

"... Надо обновить идею эллинизма, так как мы пользуемся ложными общими данными... Я наконец понял, что говорил Шопенгауэр об университетской философии. В этой среде неприемлема никакая радикальная истина, в ней не может зародиться никакая революционная мысль. Мы сбросим с себя это иго... Мы образуем тогда новую греческую академию... Мы будем там учителями друг друга... Будем работать и услаждать друг другу жизнь и только таким образом мы сможем создать общество... Разве мы не в силах создать новую форму Академии?.. Надо окутать музыку духом Средиземного моря, а также и наши вкусы, наши желания..."
(Фридрих Ницше; цит. за: Галеви Д. "Жизнь Фридриха Ницше", Рига, 1991, с.57-58, 65, 71-72, 228).