Minoan Girls

Орфический гимн КРОНОСУ / Orphic Hymn to KRONOS / Ορφικός Ύμνος στον ΚΡΟΝΟ

КРОНОСА РОСНЫЙ ЛАДАН

Благословенье вечного огня, отец богов и смертных прародитель,
Титан всесильный, чистоту храня, о храбрый, многомудрый небожитель,
Всё разрушаешь вмиг и в тот же час все возвращаешь выросшим обратно.
Мирские цепи держишь ты для нас и космос сохраняешь аккуратно.
О Кронос, ты отеческий Эон, небесного Урана порожденье
Богини Геи молодой бутон, ты слышишь мифов стройное сложенье.
Всезнающий создатель Прометея, божественного сонма воспитатель,
Сиятельный супруг богини Реи, людского рода ласковый создатель.
Услышь, о многомудрый повелитель, священных ритуалов песнопенье
И, жизни полнокровной управитель, счастливое пошли нам завершенье!

(«Гимны Орфея», перевод Е. Дайс)

Blessing of the eternal fire, father of gods and progenitor of mortals,
Almighty Titan, preserving purity, O brave, all-wise celestial,
You destroy everything in an instant and at the same hour return everything back to the grown ones.
You hold the worldly chains for us and carefully preserve the cosmos.
O Kronos, you are the fatherly Aeon, the offspring of the heavenly Uranus
Young bud of the goddess Gaia, you hear the harmonious composition of myths.
All-knowing creator of Prometheus, educator of the divine host,
Radiant spouse of the goddess Rhea, affectionate creator of the human race.
Hear, O all-wise ruler, the chant of sacred rituals
And, ruler of full-blooded life, send us a happy conclusion!

Ευλογία του αιώνιου πυρός, πατέρα των θεών και προπάτορα των θνητών,

Παντοδύναμε Τιτάνε, που διατηρείς την αγνότητα, ω γενναίο, πάνσοφε ουράνιε,

Καταστρέφεις τα πάντα σε μια στιγμή και την ίδια ώρα επιστρέφεις τα πάντα πίσω στους ενήλικες.

Κρατάς τις κοσμικές αλυσίδες για εμάς και διατηρείς προσεκτικά τον κόσμο.

Ω Κρόνο, είσαι ο πατρικός Αιώνας, ο απόγονος του ουράνιου Ουρανού

Νεαρό μπουμπούκι της θεάς Γαίας, ακούς την αρμονική σύνθεση των μύθων.

Παντογνώστη δημιουργέ του Προμηθέα, παιδαγωγέ της θεϊκής στρατιάς,

Ακτινοβόλο σύζυγο της θεάς Ρέας, στοργική δημιουργέ του ανθρώπινου γένους.

Άκου, ω πάνσοφε ηγεμόνα, τον ύμνο των ιερών τελετουργιών

Και, ηγεμόνα της αγνής ζωής, στείλε μας ένα ευτυχισμένο τέλος!

Борис Херсонский: Скорбная элегия 584

Официальный Рим говорит, что Томы возводили с нуля.
Что город строили римляне и развивали его они.
А до этого было дикое поле, пустая земля.
Ковыль, курганы, ни города, ни рыночной толкотни.
У сарматов иные воззрения. Они уверены в том,
что местность была от века ими заселена.
и город стоял - больше и лучше Том.
И вокруг столицы, расширяясь, процветала страна.
Римляне всё разрушили. Рим - мировое зло.
Из-за них всё вокруг запустело и ковылём заросло.
*
Да, римские Томы - помесь казармы, крепости или тюрьмы.
Плюс термы и лупанарий. Блок-пост или форпост.
Римские легионеры - защитники Царства Тьмы.
Рим злокачественная опухоль или гнойный нарост.
Империя расширяется, чтобы исчезнуть вмиг.
На продуктах ее распада расцветут города-сады.
Написать об этом? Вселенная не вместит написанных книг.
Трудитесь историки! Бесполезны ваши труды.
Сарматы увязли в прошлом. Их сказка - пеньковый жгут.
Но при случае Рим завоюют варвары и сожгут.
*
В пограничье всегда две истории. И обе, конечно - ложь.
Как при разводе в суде показания жён и мужей.
Если истина посередине, так вынь её и положь.
Если истина - это дыра, возьми иглу и зашей.
Быть опасной или приятной - это два свойства лжи.
Это две ладони, которые истину прихлопнут как мотылька.
Ложь не будет тобою довольна, сколько ей не служи, 
опала  или фавор? Здесь разница невелика.
Да, история вечна, жаль что жизнь одна, коротка.
Две различных истории у одного городка.
*
Сармат ненаавидит римлянина. Нечистая сила, сгинь!
Утони в океане, заройся в землю, гори в огне!
Моя вина, что я римлянин, что родной мой язык -латынь.
А то, что я выслан из Рима - не оправдание мне.
Я спорил со старым сарматом -  если была страна,
какие были границы? Кто управлял страной?
Как это всё называлось? Назовите мне имена?
На это он отвечал - давай, выпьем еще по одной.
И мы выпивали - по одной, по две и по три.
И спорили мы всю ночь - от зари до зари.
*
У фантазии нет границ. Её не охраняют войска.
Пробивают навылет мечту  копьё. ракета, стрела.
Водяной выплывает из озера. Леший выберется из леска.
Сатиры и нимфы - парные расслабляющиеся тела.
Всё течёт, всё изменяется. Важно поймать момент.
Пан играет на флейте. На лире бренчит Аполлон.
Где тут мелодия? И что тут - аккомпанимент?
И откуда ветер дует - Зефир или Аквилон?
Неужели истории края сольются в реку одну?
Нас всех унесёт она. И все мы пойдём ко дну.

12  июля 2025  Umbertide

Temple of Diana at Ephesus

 

Greek Silver Kylix Depicting Helios and a Chariot. Found in Panticapaeum, dating to the first half of the 3rd century BC

 

The temple of Hephaestus and the Acropolis. Athens, 1889.

 

A Greek woman examines an antique statue (circa 130 A.D.) at the Louvre

A Greek woman examines an antique statue (circa 130 A.D.) at the Louvre.

Credit: Dr. Clayton Forrester

Генрі Лайон Олді: "Онук Персея"

 Роман "Онук Персея" український колективний письменник Генрі Лайон Олді написав у 2010-2011 р. 

І ось як воно читається зараз (переклад Галина Панченко:

Чоловіки та дружини, сини та матері, брати і сестри тремтіли, дивуючись. "Ми ж думали, що війна йде на чужій території! Що жорстокість басилея - запорука нашої безпеки! І ось протверезіння - син Зевса продовжує війну, але війна прийшла до нас... Чого чекати завтра? Басилей, звичайно, помститься. Але як же не хочеться, щоб він мстився за мене! Скільки днів триватиме цей жах? Скільки років?!"

Чужа війна з предмета гордості перетворилася на спис, занесений для удару. Чужий спис, чужий удар; мої груди і наша біда. Ще нещодавно тиринфяни хвалилися недоторканністю перед фіванцями та трахінянами. Пишались, натякали на обраність.

Тепер, уявляючи зловтіху вчорашніх заздрісників, Тиринф усвідомлював всю ницість свого падіння.

Якщо Персей нас захищав, то чому не захистив?

Якщо не захистив – чому не здається?!

Тиринф кланявся Персею. Тиринф боявся Персея. Але Тиринф зітхнув би з полегшенням, помри Персей — від гніву бога, від старості, від випадкової хвороби.

Section of Parthenon entablature and column (reconstruction)."

 Chromolithograph image titled "Section of Parthenon entablature and column (reconstruction)." Date unknown. From the collection, 'Wonders: Images of the Ancient World' in the New York Public Library Digital Collections.

Сергій Чаплигін: Нomines maxime homines

Античний світ створив унікальну систему освіти, у якій формувалася особистість з визначеними ціннісними орієнтаціями - саме тим, що відрізняло людину від тварини, елліна від варвара, вільного від рабів, політика від ідіота. 

Воно мало настільки універсальні функції, що випередило сучасну ідею культури у виховному її розумінні.

Метою цього процесу виховання було розвинути в людині здатність до почуття прекрасного,  інтелектуальної діяльності, естетичного відчуття міри та справедливості в справах суспільних і приватних.

Те, що давало відчуття гармонії та цілісності, оскільки базувалося на баченні світу, керованого принципом трансцендентної єдності, яка гармонійно керує людською душею, полісом та усім всесвітом.

І породжувало автентичне благородство (аристо), з яким пов'язується краса, фізична досконалість, прагнення досягти слави та уміння захистити в бою ці аристократичні чесноти.

А як ще мало вплинуло на учня читання Гомера? Якщо зразком є відвага Гектора, хитрість Одіссея, вірність старого пса Аргоса? Хто опише почуття, яке відчуває учень читаючи про добровільну смерть Сократа чи піднесену жертву Антігони? 

Але ж цей ідеал, сформований понад 25 століть тому, проходить і через всю нашу історію.

Професор Вернер Єґер в своїй книзі “Пайдея: Ідеали грецької культури”, яка  є класикою аристократичної думки та пам’яткою європейського гуманізму, нагадує нам, що каролінгське відродження, італійський ренесанс, французький класицизм, німецький ідеалізм (кожного разу, коли в Європі потрібно було забезпечити новий початок), європейці вдавалися до материнської культури - до античного  ідеалу формування 

особистості.

Назва цій системи освіти - пайдея, яка є класичним 

гуманізмом – основою європейської ідентичності та формуванням еліти.

Сьогодні ж, як зазначав К. С. Льюїс, автор “Хронік Нарнії”, великий будитель дитинства, професор середньовічної літератури, який знав ціну минулого, “ми створюємо людей без сердець і очікуємо від них чесноти та сміливості. Ми знущаємося над честю і вражені, знаходячи серед нас зрадників”.

Бо дехто аж дуже хоче позбавити нас всієї спадщини в ім’я запрограмованої амнезії суспільства, розчинення людини в безформній сірій масі та падінням в тоталітарне сьогодення.

У цій фазі інверсії цінностей, замість того, щоб просто впасти в  песимізм, вільні люди мають місію підтримувати ідеали пайдеї як революційний акт та моральний обов’язок.

Сергій Чаплигін: Надати форму своєму існуванню…

Існує гомерівське визначення: «природа як основа, досконалість як мета, краса як обрій». 

Що означає ця «гомерівська тріада»?

1. Природа як основа означає повагу до природного порядку речей та його рівноваги як з екологічної, так і з антропологічної точок зору.

2. Досконалість як мета означає турботу про власну моральну чистоту, прагнення до адекватності мислення та дії, вимогливості до себе та подання прикладу іншим.

Зробити аристократичний ідеал своїм. Мати менше прав, ніж обов’язків. Передавати спадщину предків, захищати загальне благо. «Захищати» та «передавати» своїм прикладом, працею та родинними зв’язками, укоріненими у власній культурі.

3. Краса як обрій означає живити своє почуття краси з найкращих джерел та не дозволяти попасти під контроль потворності  (через уникнення вульгарності, дурості та інверсії цінностей). 

Шукати будь-якої можливості живити свій розум через споглядання краси,  проявляти, у межах своїх можливостей, цю турботу про красу аж до найменших повсякденних випадків, у речах, які нас оточують, оздобленні нашого дому, одязі. Випромінювати, пробуджувати і передавати це навколишнім – як дітям, так і дорослим. 

А головне – перестати бути пасивним свідком занепаду!

A mini Greek temple on the Scottish island of Rum

 A mini Greek temple on the Scottish island of Rum

Олег Двуреченский: Крито-индийская культура в цивилизационной концепции Ивана Ефремова

 На протяжении всего своего литературного творчества И.А. Ефремов  выдвигает научно-фантастическую гипотезу о существовании некой крито-индийской культуры, следы которой прослеживаются, как предполагал автор, на всем пространстве Ойкумены от Крита до Индии.

В своем сообщении мы бы хотели разобраться в том, как и на основании чего складывалась гипотеза И.А.Ефремова о существовании крито-индийской цивилизации, разобраться на основе современных достижений археологии, антропологии и лингвистики имеет ли эта гипотеза право на существование не только в рамках художественной литературы, но и шире, в рамках исторической  науки.

Одно из первых упоминаний крито-индийской культуры встречается в книге «Туманность Андромеды»:

«- Просто я плохо представляю крито-индийскую культуру.

- Вы  не знаете новых исследований.  Ее следы теперь находятся на огромном пространстве  от  Америки  через  Крит,  юг  Средней  Азии  и Северную Индию до Западного Китая» («Туманность Андромеды», Ефремов, 1986, гл.4, с.94).

Позднее в романе «Лезвие бритвы» Иван Антонович возвращается к этой же теме, дополняя ее новыми уточняющими материалами. В романе нигде не упоминается собственно крито-индийская культура, но по смыслу приведенных ниже цитат мы можем высказать предположение, что автор развивает свою гипотезу, наполняя ее данными археологии. Приведем эти цитаты:  в главе «Кольцо с хиастолитом»» герой романа Леонид Кириллович Андреев говорит:

   «Он рассказал мне о дравидийской  культуре,  распространившейся  четыре тысячи лет назад из Индии в Западный Китай и в нашу Среднюю Азию. Есть такая культура  Анау  —  названа  по  кишлаку  близ  Ашхабада,  чем-то  сверх замечательная,  но  якобы  у  нас  мало раскопанная,  как сетовал турецкий профессор.  Эта культура служит мостом между Индией и Критом, а тот,  в свою очередь,  с Северной Африкой.  Ее признаки обнаружены в пустыне Сахара.  Найдены удивительные по красоте маленькие скульптуры, рисунки, керамика» («Лезвие Бритвы», Ефремов, 1984, кн.2, гл. 2, с.26).

В главе «Звездный огонь» главный герой романа Иван Гирин формулирует следующий тезис:

Акрополь. Автор - Claudio Prati

Акрополь. Автор - Claudio Prati

The temples at Paestum in evening light, by 1860 Jules Coignet (1798–1860)

 The temples at Paestum in evening light, by 1860 Jules Coignet (1798–1860)