можу померти, як не щастить, труп Менелая давно поточили хробаки, але голос його й досі промовляє повсюди, сам до себе. Це не мiй голос, я-цей голос, не більше. Усе інше змінилося, перемінилося, зникло. Голос теж, навіть він змінюється, стає хрипким, втрачає привабливiсть, стає скрипучим, незв'язним, невиразним.
Мене це не лякае. Менелай зник на фароському узбережжі: він уже, і можливо, це не найгірший варіант, не є оповідачем своє захопливої історії. Бо, коли голос зникне, він стане повістю, історію свого життя, із якоювін зв'язаний, коли, як, ким вона не була б переказана.
А тоді, як неодмінно буває врешті решт із кожною істоpiєю, усi оповідачі, усі слухачі, сама Менелаєва історія за десять чи десять тисяч років розчиняться і зникнуть.
Але я переживу її, я, в останній жахливій личині Протея, у дивному Елізії супутника Краси безглузда, нескінченна можливість кохання.
Джон Барт "Менелаїда"
Переклад Максима Нестелєєва
"... Надо обновить идею эллинизма, так как мы пользуемся ложными общими данными... Я наконец понял, что говорил Шопенгауэр об университетской философии. В этой среде неприемлема никакая радикальная истина, в ней не может зародиться никакая революционная мысль. Мы сбросим с себя это иго... Мы образуем тогда новую греческую академию... Мы будем там учителями друг друга... Будем работать и услаждать друг другу жизнь и только таким образом мы сможем создать общество... Разве мы не в силах создать новую форму Академии?.. Надо окутать музыку духом Средиземного моря, а также и наши вкусы, наши желания..."
Комментариев нет:
Отправить комментарий