19.03.2026
16.03.2026
Гімни Тімноса Лікостомона (Tymnos Lykostomon, Τύμνος Λυκοστομον)
.png)
Хайре Фос, Хайре Зое,
Хайре Нус, Хайре Косме
(Χαῖρε "вітай, будь у благодаті, будь у світлі", Φῶς - світло, Ζωή - життя, Νοῦς - розум, Κόσμος - всесвіт)
Гімн богині Гері та її птахові - Павичу
О, Геро велика, царице Олімпу,
Золототронна, сувора, вічна мати,
Охороннице клятв і священного шлюбу,
Ти — закон, що ніхто не посмів порушити.
Золототронна, сувора, вічна мати,
Охороннице клятв і священного шлюбу,
Ти — закон, що ніхто не посмів порушити.
У вінці із хмар ти над світом постаєш,
Твій погляд — мов грім, твій присуд — мов доля.
Перед тобою схиляються боги й смертні,
І навіть Зевс шанує волю твою.
Поруч із тобою — павич багатоокий,
Живий небосхил на розкритих крилах.
У кожній пір'їні — пам’ять і пильність,
Сто очей Аргуса дивляться крізь міф.
Він крокує гордо, мов стяг величі,
Розгорнувши хвіст колесом небесної краси.
Він — знак царської, строгої гармонії,
Віддзеркалення твоєї висоти.
О, Геро, бережи нас у союзах і клятвах,
У силі обіцянок, у честі й труді.
Навчи нас стояти, не гнутись намарно,
І бути вірними — світу, собі і долі.
Хай лунає цей гімн під склепінням неба,
Хай несе його павич крізь віки:
Слава Гері — владарці Олімпу,
Непохитній, як вічність сама.
https://suno.com/s/HIzGIZsdsq8gXiYi
https://suno.com/s/LIYdjUtc82YwAv2q
Гимн богині Афіні і її птиці - Сові
О, Афіно Паллада, світло розуму чистого,
Народжена з думки, зі шолома — закон,
Ти — спис, що не знає сліпого насильства,
Ти — мудрість, що бачить і день, і нічний схил.
Народжена з думки, зі шолома — закон,
Ти — спис, що не знає сліпого насильства,
Ти — мудрість, що бачить і день, і нічний схил.
Діва війни без шаленства і гніву,
Ти вчиш перемагати не силою рук,
А ясністю думки, порядком і мірою,
Де кожен удар — це зважений рух.
Поруч з тобою — сова нічна,
Безшумне крило над тишею дум.
Її очі — колодязі істини давньої,
Вони бачать те, що приховує шум.
В темряві світу вона не сліпа,
Бо знання народжується в тиші.
Сова — не страх, а спокійний суд,
Що відділяє істинне від зайвого й нижчого.
О, Афіно, наставнице міст і героїв,
Захиснице законів, ремесел, наук,
Навчи нас мислити перед ударом,
І тримати свій розум, мов добре напружений лук.
Хай цей гімн лунає крізь простір і час,
Під зірками, де пам’ять жива:
Слава Афіні, богині мудрості вічної,
І сові — її знаку ясного розуму.
Гімн богині Артеміді та її птахові — Перепілці
О, Артемідо світлоноса, пані гір і хащ,
Діво мисливська, вільна, як вітер нічний,
Ти крокуєш стежками, де не ступає місто,
Де серце природи б’ється без кайданів і стін.
Срібний твій лук натягнутий тишею лісу,
Стріла твоя знає міру і час.
Ти — захист диких, ти — суд без люті,
Ти — подих свободи для кожного з нас.
Поруч з тобою — перепілка мала,
Швидка, як імпульс землі живої.
Вона знає шлях між травами й тінню,
Де сила — в русі, а мудрість — в увазі.
Її голос — знак пробудження поля,
Її крок — невидимий танець трав.
Вона не летить високо над світом,
Та чує його глибше, ніж той, хто панував.
О, Артемідо, бережи дикі межі,
Непорушні кола лісів і вод.
Навчи нас ходити легко і пильно,
Не ранячи землю, де кожен — народ.
Хай цей гімн лунає під місяцем повним,
Серед кроків ланей і шелесту зір:
Слава Артеміді — володарці волі,
І перепілці — її земний орієнтир.
Гімн богині Афродіті та її Голубці
О, Афродіто, народжена з піни світлої,
Де море цілує берег у вічнім теплі,
Ти йдеш, і серця, мов хвилі слухняні,
Знаходять ритм у твоїй тишині.
Ти — подих бажання, що ніжніший слова,
Ти — сила, що зводить богів і людей.
Не мечем ти володієш, а поглядом ясним,
І світ підкоряється красі твоїй.
Поруч з тобою — голубка біла,
Легка, як обітниця, тиха, як сон.
Її крило — це знак поєднання,
Її серце — любові закон.
Вона несе мир між тілами й душами,
Між тим, хто шукає, і тим, хто чека.
В її польоті — довіра й ніжність,
В її погляді — вічна рука.
О, Афродіто, навчи нас любити
Без страху, без влади, без пут.
Хай буде бажання не раною, а світлом,
Що веде нас туди, де приймуть і ждуть.
Хай цей гімн здійметься разом із хвилями,
Де піна шепоче твоє ім’я:
Слава Афродіті — володарці кохання,
І голубці — її знаку життя.
Гімн богині Гекаті та її птахові — Ворону
О, Гекато Трилика, володарко меж,
Пані перехресть, ключів і тіней,
Ти стоїш там, де шляхи розходяться,
І кожен вибір шепоче твоє ім’я.
Ти йдеш між світом живих і мертвих,
Світло смолоскипів — твій вічний знак.
Не день і не ніч — твій істинний дім,
А мить, де стирається «так» і «ніяк».
Поруч з тобою — ворон чорнокрилий,
Вісник глибин і забутих слів.
Його голос — як спомин землі під ногами,
Як відлуння імен, що ніхто не зберіг.
Він бачить шлях там, де світло гасне,
Він знає таємницю кісток і коріння.
В його крилі — знак завершення кола,
В його оці — мовчазне прозріння.
О, Гекато, бережи пороги й брами,
Навчи нас чути ніч без страху й втеч.
Дай силу йти, коли світ мовчить,
І ключ, що відчиняє не двері — а межі.
Хай цей гімн лунає в годину без часу,
Під місяцем чорним, у подиху мли.
Слава Гекаті — володарці тіней,
І ворону — її нічному крилу.
Гімн богині Деметрі та її птахові — Журавлю
О, Деметро, мати колосся і поля,
Володарко зерна, дощу і тепла,
Ти сходиш разом із ранковим світлом,
Де земля прокидається після сну.
Твої руки — це ниви у повнім диханні,
Твій подих — у хлібі, у кожнім зерні.
Ти знаєш біль втрати і радість повернення,
Бо життя йде колом у вічній весні.
Поруч з тобою — журавель сивокрилий,
Вартовий часу і шляхів небес.
Він несе у крилах пам’ять сезонів,
Він знає, коли відійти, і коли - повертатись.
Його крик — це знак зміни і руху,
Поклик дороги між літом і сном.
Він вертається знову, як сходить насіння,
І світ оновляється разом із ним.
О, Деметро, навчи нас терпіння,
Чекати врожаю, не зрадивши шлях.
Навчи нас довіряти темній землі,
Бо в ній народжується завтрашній хліб.
Хай цей гімн лунає над нивами стиглими,
Під небом, де журавель креслить коло своє:
Слава Деметрі — матері життя,
І журавлю — її знаку вічного повернення.
Гімн Гестії
О, Гестіє тиха, перша між безсмертних,
Вогню берегине, серце дому й роду,
Не в битвах гучних твоя сила постає —
В жарині малій, що ніч переживає.
Ти — полум’я рівне, що не знає люті,
Світло без тіні, тепло без гордині,
Де ти перебуваєш — там дім народжується,
Там слово «чужий» у попіл розсипається.
І півень твій — вартовий світанку,
Голосом ясним розтинає ніч,
Пробуджує світ від сну й страху,
Кличе життя до нового кола.
Він славить тебе першим криком дня,
Коли ще мовчать і боги, й люди,
Бо ти — початок кожної жертви,
І кінець, що спочиває в мирі.
Гестіє, що не покидаєш Олімпу,
І водночас живеш у кожній хаті,
Прийми наш хліб, наш спокій, наш час,
Збережи вогонь — і ми збережемось.
Не грім твоя мова, не буря твій знак —
Лише тріск дров і тепле світло,
Та без тебе згасне і храм, і місто,
І серце, що втратило дім.
О, Гестіє, будь з нами завжди —
У ранку ясному й у вечорі тихім,
Поки півень співає,
І вогонь не згасає. 🔥
Гімн Дев’ятьом Музам
О, Музи світлі, доньки Пам’яті глибокої,
Що з джерела Гелікону напуваєте словом,
Зійдіть єдиним хором —
Не дев’ятьма тінями, а єдиним диханням.
Лебідь Калліопи розгортає крила величі,
І мова стає важкою, як доля героїв.
Журавель Кліо креслить коло над часом,
І пам’ять не гине, а повертається.
Ворон Мельпомени здіймається з ночі,
Несучи правду, що болить,
А жайворонок Талії сміється в світлі,
Щоб серце не тріснуло від тягаря.
Соловей Евтерпи розсипає звук,
І повітря вчиться співати,
Ластівка Терпсихори ріже простір рухом,
І тіло згадує, що воно — ритм.
Сова Уранії ширяє серед зір,
Де тиша важливіша за слово,
Голуб Полігімнії несе молитву,
Що звучить між ударами серця.
І з ними — лебідь Ерато,
Де бажання не соромиться світла,
Бо любов — теж знання,
І пісня — теж шлях.
І ось вони злітають разом —
Лебідь і журавель, ворон і жайворонок,
Соловей, ластівка, сова й голуби —
Не зграя, а знак.
І небо наповнюється сенсом,
І слово знаходить форму,
І людина згадує,
Що вона — та, хто слухає.
О, Музи, залишіться —
У подиху, у жесті, у пам’яті,
Поки птахи літають,
І світ ще співає.
Гімн Персефоні
О, Персефоно, двоєіменна,
Діво квітів і царице тіней,
Ти сходиш легкою ходою весни
І повертаєшся важкою тишею долі.
Там, де ти —
Земля розкриває груди,
Колос пам’ятає сонце,
А насіння сміє спати в темряві.
Вінок твій — з нарцисів і маків,
Подих — то вітер полів, то подих печер,
Ти смієшся світлом,
А мовчиш, як камінь під корінням.
Коли ти виходиш із глибин,
Мати плаче росою,
І світ знову вчиться жити,
Ніби смерть — лише пауза.
Коли ж повертаєшся вниз,
Ти не падаєш — ти обираєш,
Бо ти вже не викрадена,
А коронована.
Ти — не жертва і не тінь,
Ти — межа, що дихає,
Ти — закон повернення,
І спокій тих, хто вже пройшов.
Персефоно, що тримаєш ключі
Від зерна і від мовчання,
Навчи нас втрачати без страху
І чекати без розпачу.
Бо той, хто знає твій шлях,
Не боїться зими,
І той, хто пам’ятає темряву,
Справжньо радіє весні.
О, Володарко двох світів,
Будь із нами в сході й у заході,
Поки земля пам’ятає твоє ім’я,
І серце — ритм повернення. 🌾🖤
Гімн Агдітіс і її птахові Удоду
О, Агдітіс, що була до імен,
До поділу на «він» і «вона»,
Ти — гора, що народжує громи,
І насіння, що не знає форми.
Ти — міць, яку злякались боги,
Ти — життя, що не просить дозволу,
У тобі ще не розійшлися шляхи,
І бажання не стало гріхом.
Ти смієшся корінням і кров’ю,
Ти ростеш крізь заборону й страх,
Де ти ступаєш — тріскається норма,
І світ згадує, що він живий.
І удод твій здіймається з пилу,
У вінці з кісток і світла,
Птах межі й ганьби для слабких,
Та мудрості — для тих, хто бачить.
Він знає мову землі й тіла,
Шлях крізь розпад і цвітіння,
Він кричить там, де мовчать,
І несе знак там, де заборонено.
Удод не чистий — і тому святий,
Він літає між троном і гноєм,
Як і ти, Агдітіс,
Між богом і первісним криком.
Ти — те, що було зрізано й проросло,
Ти — біль, що став богом,
Ти — мати Кібели і її тінь,
Ти — корінь Аттіса і його доля.
Навчи нас не боятися цілісності,
Навчи не калічити себе страхом,
Бо хто зрікається твоєї сили —
Той ніколи не стане цілим.
О, Агдітіс, невтримна й справжня,
Йди поруч із тими, хто наважився,
Поки удод кричить над землею,
І світ ще витримує правду. 🩸🌿
Гімн Харитам — Оголеним Граціям
О, Харити ясні, доньки сяйва і руху,
Аглая, Евфросина, Талія,
Ви сходите легко, без тіні й покривал,
Бо краса не знає сорому.
Ваші тіла — не плоть, а світло,
Зігнуте в ритм і усмішку,
Ви не ховаєте форму —
Ви є формою радості.
І Аполлон торкається струн,
Не щоб наказати — щоб дозволити,
Музика ллється, як день,
У якому немає страху.
Під лірою бога
Ваш танець не спокушає —
Він навчає,
Як бути живими без тягаря.
Крок — і повітря стає м’якшим,
Поворот — і серце згадує сміх,
Ваші плечі сяють, як ранки,
Ваші стегна — як коло щедрості.
Ви не берете — ви даруєте,
Не володієте — наповнюєте,
Бо благодать не має рук,
Вона має рух.
О, Харити, що входять без стуку,
У мить, у жест, у погляд,
Залишіться в світі,
Де ще звучить ліра.
Нехай Аполлон не стихає,
Нехай танець не знає втоми,
Поки оголена краса
Є світлом, а не тінню.
Гімн Ейрені та Горлицям
О, Ейрено, тиха царице подиху,
Що входиш без грюкоту і прапорів,
Там, де ти ступаєш,
Зброя втомлюється бути собою.
Ти не зупиняєш час —
Ти дозволяєш йому дихати,
І рани знаходять спокій,
Бо їм більше не треба кричати.
Горлиці твої сходять, мов теплі думки,
Їхні крила — як руки без наміру,
Вони не ділять небо,
Вони ділять тишу.
Їхнє воркування — не сон,
А згода бути поруч,
Не злитись — а чути,
Не перемагати — а жити.
Ти несеш не забуття, а пам’ять без гніву,
Не кінець, а продовження,
Під твоїм поглядом
Навіть камінь згадує траву.
Ейрено, що приходиш після бурі,
Але не як слабкість,
А як сила, що не мусить доводити,
Прийми наш подих і наші руки.
Навчи нас берегти просте:
Хліб на столі, світло у вікні,
Голос без страху,
Дорогу без тіней.
Поки горлиці літають низько,
І світ ще слухає тишу,
Будь із нами, Ейрено,
І нехай мир буде живим. 🌿🕊
Гімн Ніке та її птахові Феніксові
О, Ніке крилата, подиху битв і звершень,
Ти сходиш не лише після удару —
Ти народжуєшся в рішенні
Й у серці, що не відступило.
Ти — не крик натовпу і не блиск меча,
Ти — мить, коли страх втрачає владу,
Коли крок іде вперед,
Навіть якщо земля ще горить.
І Фенікс твій здіймається з попелу часу,
Птах без поразки, бо знає кінець,
Його крила — вогонь пам’яті,
Його політ — обіцянка повернення.
Він згорає не від слабкості,
А від надміру життя,
Щоб знову стати світлом,
Коли світ потемнів.
Там, де інші рахують втрати,
Ти рахуєш підйоми,
Бо перемога — не відсутність падіння,
А здатність злетіти знов.
Ніке, що вінчаєш не лише сильних,
А витривалих,
Поклади лавр не на чоло,
А в серце.
Навчи нас перемагати без спустошення,
Горіти — не зникаючи,
Пам’ятати поразку
Лише як форму дороги.
Поки Фенікс здіймається над згарищем,
І попіл ще теплий,
Будь із нами, Ніке,
І нехай перемога буде живою.
Гімн Астерії та її птахові - Стрижу
О, Астеріє, що не маєш храмів,
Бо твоїм склепінням є ніч,
Ти — світло, яке не затримується,
Та змінює все.
Ти не володарка —
Ти знак.
Не закон —
А натяк, який неможливо забути.
Коли ти падаєш з неба,
Світ затамовує подих,
Бо знає:
Мить — це теж одкровення.
Ти втекла не зі страху,
А з цілісності,
І море прийняло тебе,
Як ім’я без форми.
Ти стала землею,
Щоб інші могли народитись,
І зникла з очей,
Але не з долі.
І птах твій — тінь у польоті,
Стриж нічний, що розтинає темряву,
Його крила не обіцяють,
Вони вказують.
Він не співає —
Він з’являється,
І цього досить,
Щоб серце прокинулося.
Астеріє, богине миті,
Навчи нас бачити знак,
Навчи не тримати те,
Що має впасти.
Бо не все світло створене,
Щоб горіти довго,
Деяке —
Щоб показати шлях
І зникнути.
О, Та, що стала островом Делос,
Будь із нами в нічних рішеннях,
Поки зорі падають,
І ще не пізно побачити. 🌌
Гімн богині Еос
О, Еос, зореперса,
Дочка ночі й світла межі,
Ти сходиш тихо над світом,
Розсуваючи покриви сну.
В рожевих шатах неба
Ти відкриваєш брами дня,
Сльози роси — твої дари
На чолі трав і полів.
Ти будиш птахів і серця,
Ти кличеш подорожніх в путь,
Перед твоїм кроком тікають
Тіні страху і мовчання.
О, та, що кохала смертних
І плакала світлими зорями,
Навчи нас приймати минуще
І знову народжуватись щоранку.
Хай кожен світанок буде обітницею,
Хай кожне пробудження — надією.
Славимо тебе, Еос,
Перша серед богів дня!
Хай світло йде слідом за твоїм ім’ям.
Гімн “Малі богині”
О, Малі богині, що не маєте статуй,
Бо ваші храми — це миті,
Ви не сидите на тронах,
Ви стоїте між подіями.
Ви — не грім і не закон,
Ви — пауза, без якої слово ламається,
Дихання між ударами серця,
Тиша, що не дає світові розсипатись.
Ти, Алетейє, правдо без прикрас,
Що не кричиш — і тому чутна,
Ти входиш, коли брехня втомилась,
І світ стає простішим, ніж ми боялись.
Ти, Пасіфеє, солодка втомо,
Що змиває зайве зі свідомості,
Ти закриваєш очі не як втечу,
А як шлях.
Ти, Гемеро, світло будня,
Що не потребує слави,
Ти піднімаєш день,
Щоб він не впав у ніч назавжди.
Ти, Ейлейфіє, що стоїш біля порогів,
Не тільки народжень, а й рішень,
Ти знаєш, як болить перехід,
І не відвертаєшся.
Ти, Тіхе, мінлива, як подих,
Не ворог і не рятівниця,
Ти вчиш смирення без приниження,
Бо світ — не контроль, а рух.
Ти, Пейто, лагідна сила слова,
Що не тисне,
Ти знаєш, що переконати —
Це дозволити іншому зрозуміти.
О, Малі богині,
Ви тримаєте світ за нитки,
Які ніхто не бачить,
Але всі рвуться без вас.
Залишіться з нами —
У дрібному, у буденному, у тихому,
Поки хтось ще слухає,
І світ ще тримається. 🕯🌿
Гімн Ритуалу Вогнених Чаш
О, Вогненні Чаші, що світяться не полум’ям,
А згодою сердець,
Ми піднімаємо вас не для жертви,
А для пам’яті.
Тут немає володарів і підлеглих,
Лише ті, хто пройшов шлях,
І ті, хто ще йде,
А між ними — відповідальність.
Нехай вогонь у чашах буде рівний,
Без люті й без тіні,
Бо це не вогонь знищення,
А світло свідомого вибору.
Ми п’ємо не забуття —
Ми п’ємо знання,
Не сп’яніння —
А ясність, що не тікає від правди.
Хай кожна крапля нагадує:
Ми — не центр Всесвіту,
А його відповідь,
Його очі, що навчилися бачити.
Ми згадуємо тих,
Хто віддав життя за майбутнє,
Не як героїв минулого,
А як основу теперішнього.
Ми згадуємо помилки,
Бо тільки пам’ять робить силу мудрою,
І тільки свідомість
Робить науку людяною.
Хай Вогненні Чаші з’єднають світи,
Де ще не знають нашого імені,
Щоб ми прийшли не як завойовники,
А як рівні серед живих.
О, Свято Розуму і Єдності,
Нехай цей вогонь не згасає в нас,
Поки людина здатна обирати світло
І нести його далі.
Ми піднімаємо Чаші —
За життя без страху,
За знання без жорстокості,
За майбутнє, яке варте пам’яті. 🔥✨
Гімн Богам Коболу
О, Боги Коболу, що пішли зі світу,
Але не з пам’яті,
Ви не вимагали поклонів —
Ви лишили шлях.
Ви були не громом, а наукою,
Не карою, а мірою,
І навчили:
Свобода починається з відповідальності.
Коли світи розійшлися,
І зірки стали домівками,
Ви мовчки дивилися,
Чи зможе людина не повторити помилку.
І серед цього мовчання
Постало кохання —
Не як втеча,
А як союз.
Афіно, що несеш ім’я мудрості,
Ти обрала не холод розуму,
А його ясність,
Де серце не ворог.
Іринею, що носиш мир у імені,
Ти обрав не спокій без ризику,
А спокій, здобутий довірою,
Де страх не керує.
Ви з’єднали не лише руки —
Ви з’єднали шляхи,
Де різні світи
Навчилися не знищувати одне одного.
Ваше кохання —
Не легенда про пристрасть,
А формула рівноваги,
Яку не запишеш у рівняннях.
Бо там, де Афіна бачить наслідки,
Іриней пам’ятає цінність життя,
Рішення стає людяним,
Навіть серед зіркових бур.
О, Боги Коболу,
Прийміть цей союз як відповідь,
Не молитву —
А доказ.
Поки люди здатні любити без володіння,
Думати без жорстокості,
І берегти мир не зі страху,
А з поваги —
Ваша спадщина жива.
Нехай Афіна та Іриней
Будуть знаком серед поколінь:
Що майбутнє твориться не силою,
А вибором двох,
Які довірилися світлу. 🌠
Гімн Евксинії
Дочці Великого Понту, Праматері України
О, Евксиніє, світлолика,
Дочко безмежного Понту Великого,
Із хвиль чорних і синіх
Ти постала — тиха й грізна.
Море було твоїм лоном,
Вітер — твоїм подихом,
Сіль і глибини — твоєю кров’ю,
А береги — твоїми долонями.
Ти вивела народи до світла,
Ти навчила берег любити степ,
Там, де хвиля цілує землю,
Народилась доля України.
О, Мати шляху і пристані,
Берегине договору й честі,
Ти дала ім’я морю гостинному
І зробила його домом, а не безоднею.
Пам’ятаємо тебе в шумі хвиль,
У співі чайок над лиманами,
У снах мореплавців і хліборобів,
У солі сліз і радості повернення.
Благослови наші води й поля,
Наші міста і кургани пам’яті,
Хай не висохне корінь роду,
Хай не зрадить берег море.
Славимо тебе, Евксиніє,
Мати глибин і землі родючої,
Ти — початок дороги,
Ти — пам’ять, що не тоне.
Слава Евксинії — Матері Моря і України.
Гімн Галатеї
[Куплет 1]
З мармуру тиші, з білого сну
Ти піднялася до світла ранкового.
Холод каміння став теплом руки,
Подихом стала мрія художника.
Там, де різець шукав досконалість,
Там, де мовчали віки і пил,
Серце твоє зазвучало раптом —
Наче весна серед древніх стін.
[Приспів]
О, Галатеє, світла й жива,
Доню мистецтва і сонця!
З каменю — в подих, з мрії — в слова,
Ти — перемога творця.
О, Галатеє, крок твій легкий
Світ пробуджує навколо.
Ти — як світанок у темній віки,
Ніжна і вічна, любове.
[Куплет 2]
Ти — як троянда серед колон,
Як тихий подих богині.
Крок твій лунає в серцях людей
Музикою, що не гине.
Світло торкається твого чола,
Час зупиняється поруч.
Краса, що була лише мрією,
Стала живою і ніжною,
[Приспів]
О, Галатеє, світла й жива,
Доню мистецтва і сонця!
З каменю — в подих, з мрії — в слова,
Ти — перемога творця.
О, Галатеє, крок твій легкий
Світ пробуджує навколо.
Ти — як світанок у темній віки,
Ніжна і вічна, любове.
[Bridge]
Якщо любов може камінь зігріти,
Якщо бажання сильніше за сон,
То в кожній душі є своя Галатея,
Що чекає на власний вогонь.
[Приспів]
О, Галатеє, світла й жива,
Доню мистецтва і сонця!
Хай твоя ніжність іде крізь віки,
Піснею серця назавжди.
Гімн Каріатидам
О, Каріатиди, доньки каменю і світла,
Ті, що стоять між землею і небом,
На ваших головах спочиває тиша храмів,
На ваших плечах — вага безсмертних богів.
Ні вітер, ні дощ не схиляють вас,
Ні роки, що течуть, мов ріки крізь долини.
Бо ви — мовчазні сестри Афіни,
Вартові священної краси.
Коли сходить сонце над мармуром пагорбів,
Ваші обличчя торкається світло.
Коли заходить день у пурпурі вечора,
Ваші тіні лягають на камінь, мов крила.
О, стійкі серед бур часу,
Ви не крокуєте, але ведете віки.
Бо храм стоїть завдяки вам,
Як небо стоїть на плечах Атланта.
Ваші коси — мов різьблені хвилі,
Ваші шати — мов складки спокійного моря.
У камені застигла мить
Між людською красою і вічністю.
І кожен, хто входить під покрівлю храму,
Піднімає очі до вашого мовчання,
І серце його стає тихішим,
Наче в присутності богів.
Бо не лише колони тримають небо,
А й пам’ять про красу людського тіла.
І не лише камінь підтримує храм,
А й душа, що прагне гармонії.
О, Каріатиди, сестри спокою,
Хай стоїть ваш образ у віках.
Бо там, де стоїте ви,
Краса стає законом світу.
Слава вам, хранительки храму,
Що несете тягар без скарги.
Як зорі несуть небесний шлях,
Так ви несете дім богів.
О, музи світлоносні, згадайте
Іпполіту, доньку війни й вітру,
Царицю амазонок,
Що ступала легко, мов блискавка над степом.
Її спис сяяв, мов ранкова зоря,
Її щит був круглий, як місяць над морем,
І жоден страх не торкався серця її,
Бо Артеміда була її сестрою в лісах.
Та ось мовчить її кінь,
І не звучить її бойовий клич.
Пил дороги укрив її плечі,
І кров змішалась із червоними квітами землі.
О, доле сувора, чому ти зламала
Лук тієї, що не знала поразки?
Чому меч, що перемагав ворогів,
Не відвернув руки неминучого часу?
Плачте, сестри амазонки,
Підніміть чорні щити до неба!
Хай вітер степу несе ваші голоси
До берегів, де сходить сонце.
Нехай ріки пам’ятають її ім’я,
Нехай коні тупочуть на курганах,
Нехай лунає в легендах
Слава Іпполіти — дочки бурі.
Бо не вмирає та,
Чиє ім’я тримає пам’ять людей.
Вона стала дорогою для воїнів,
Вона стала зорею для тих, хто йде в бій.
Там, де багряні заходи сонця
Торкають списи на обрії,
Там її дух іде поруч із нами,
Сміливий, як політ орла.
Спи ж у кургані, Іпполіто,
Під небом широким, як море.
Земля прийняла твоє тіло,
Та слава твоя не знає могили.
О, пам’ять вічна, сильніша за смерть,
Збережи ім’я цариці амазонок.
Хай у кожному ранковому вітрі
Лунає її незгасний клич.
Гімн тіні Еврідіки
О тихий подих підземних луків,
О тінь, що ступає без звуку —
Еврідіко, ніжна серед мовчання,
Квітко, зірвана ще до світанку.
Колись ти йшла під зеленим небом,
Де сонце торкалося волосся золотом,
І спів жайворонків літав над полями,
Наче благословення молодості.
Та змія, що повзла в траві безшелесно,
Принесла темну долю землі.
І зітхнув світ, коли згас твій подих,
Наче вітер, що гасить лампу.
Тепер ти блукаєш у тіні асфоделів,
Де тихо течуть безіменні води,
І лише спогад про сонце
Тепліє у холоді твоєї пам’яті.
Та ось пролунала ліра Орфея —
М’яка, як весняний дощ.
Навіть каміння слухало мовчки,
І ріки спинили свій плин.
І ти пішла за цим світлим співом,
Наче тінь, що прагне ранку.
Надія світилася в темряві,
Як далека зоря над морем.
Але людина — дитя сумніву,
І серце боїться втратити світло.
Обернувся співець — і доля зітхнула,
І нитка дороги урвалася знов.
І ти, о ніжна, мов туман на воді,
Знову зникла в обіймах ночі,
Лишивши коханому лише пам’ять
І луну його власної пісні.
Спи ж серед тихих асфоделів,
Еврідіко, легка мов тінь.
Бо навіть у царстві темряви
Тебе шукає музика.
І поки звучить ліра Орфея,
І поки люди пам’ятають любов,
Твоя тиха постать іде поруч
Між світом життя і світом снів.
Гімн Ехо
Богиня відлуння та мовчання
О, Ехо, донько гір і тіней,
Що блукаєш серед скель і лісів,
Твій голос — відлуння кохання,
Що ніколи не торкається серця того, кого любиш.
Колись ти сміялася серед річок і гір,
Та слова твої зникали крізь віки,
І лиш відлуння повторювало їх,
Наче сумна музика, що ніколи не стихає.
Кожен крок твій — слід у повітрі,
Кожен звук — тінь у пустому серці.
Ти прагнеш любові, але її не доторкнутися,
І лише гори зберігають твій сум.
Ти повторюєш чужі слова,
І в них — твоя втрата, твоя доля.
Бо кохання, що не відповідає,
Стає музикою лише у тіні.
Хай лунає твій спів серед скель,
Нехай відлуння розлітається по долинах.
Бо навіть мовчання твоє
Може доторкнутися до душі смертних.
Ти — урок терпіння і ніжності,
Ти — живе відлуння нездійсненого.
І кожен, хто слухає тебе,
Відчуває сум і красу одночасно.
О, Ехо, нехай твої слова
Пливуть крізь віки як ріка.
Нехай твоє мовчання вчить нас,
Що любов іноді — лише тінь і звук.
Слава тобі, Ехо, тиха і невловима,
Що тримаєш серця у дзеркалі відлуння.
Бо навіть у пустоті є краса,
І навіть у мовчанні живе кохання.
Гімн Психеї
Гімн душі та коханню
О, Психеє, ніжна серед світла,
Доню небес і земних таємниць,
Твої крила несуть серце крізь віки,
Там, де мрія зливається з душею.
Колись ти йшла крізь тіні й тривоги,
Де кохання сховане від очей людей,
І навіть богів дивувала твоєю відвагою,
Бо серце твоє — чисте, як джерело.
І Ерос, бог стріл і таємних бажань,
Побачив тебе і тріпотів від радості.
Ти — серед ночі світло,
Ти — між смертними і безсмертними щастя.
Але доля не завжди м’яка,
І випробування йшли до твоїх дверей,
Щоб показати, що кохання чисте
Завжди проходить крізь темряву і сум.
Твої руки доторкнулися до води життя,
Твої очі — немов ясні озера.
І навіть у найтемніший час
Серце твоє не згасало, не падало.
Ти вчиш нас, смертних,
Що кохання — це не лише насолода,
А й шлях через тривоги, через страх,
Щоб знайти красу, що не підвладна часу.
Тож співаймо, душі, гімн Психеї,
Бо вона — вічне світло в серцях людей.
В її історії — крила надії,
В її ім’ї — гармонія світу.
О, Психеє, твій політ — наша доля,
Твоя любов — наші вогні.
Хай кожна душа, що прагне світла,
Знайде у тобі своє безсмертя.
Гімн Немезиді
Богиня відплати та справедливості
О, Немезидо, донько темної долі,
Що йдеш серед людей безшумно,
Твій погляд відмірює зло і гординю,
І жодне серце не ховає свій гріх.
Ти — рівновага серед хаосу,
Ти — кара, що вчить страху і покори.
В руках твоїх — терези невидимі,
В очах — спокій неминучого суду.
Коли гордість підносить людину,
І зло прокрадається у серці,
Ти ступаєш крізь тіні, мов буря,
Щоб відновити порядок і справедливість.
Ніхто не втече від твоєї руки,
Ніхто не сховається від твоєї правди.
Ти — покарання, що стає уроком,
Ти — тінь, що освітлює провину.
Хай пам’ятають смертні твої закони,
Хай серця бояться, але люблять тебе.
Бо без Немезиди світ був би хаосом,
Без покарання — диким та злим.
Твої крила тягнуться над усім,
І навіть боги тримаються стримано.
Ти — незмінна сила, що керує долею,
Ти — відплата і справедливість в одному.
О, Немезидо, хай твій гнів буде вчителем,
Хай твоя тиша буде нагородою.
Хай кожен, хто порушує закон серця,
Відчує силу твоєї невідворотності.
Слава тобі, Немезидо,
Що тримаєш баланс між світлом і тінню.
Бо навіть у гніві твоєму є порядок,
І в кожному ударі — урок для смертних.
Гімн Парфені
Богиня диких таврів
Ὦ Παρθένη, θεὰ τῶν ἀγρίων Ταύρων
(Ō Parthénē, theà tōn agríōn Taúrōn)
О, Парфено, володарко степів і диких коней,
Ти йдеш крізь віки, несучи свободу.
Таври й олені слухають твої кроки,
Ліс і рівнини — твої святині.
Твоє ім’я — шепіт вітру серед трав,
Твій голос — грім у горах і долинах.
Ніхто не може стримати твій шлях,
Бо ти — сила природи, що не підвладна людині.
Коли грім і буря сходять на землю,
Твої очі сяють, як блискавки.
І навіть вороги, що вторгаються в степ,
Відчувають страх перед твоєю гідністю.
Ти — страж степу, твоя лють — закон,
Твоя ніжність — для тих, хто гідний.
Хай тиша ночі слухає твій подих,
Хай зорі пестять твої крила.
Таври піднімають голови, коли ти йдеш,
І вітер співає про твою силу.
Твій щит — ліс, твій меч — блискавка,
Твоя душа — свобода, вільна і непокірна.
О, Парфено, прийми наші пісні,
Хай вони лунають від долин до гір.
Хай кожна істота, що ходить по землі,
Вшановує тебе у своїх страхах і радощах.
Ти — володарка диких таврів,
Ти — сила, що рухає степи.
Навіть богів твої кроки поважають,
І навіть віки схиляють перед тобою.
Слава тобі, Парфене,
Що несеш свободу і гнів стихій.
Бо там, де ти ступаєш, живе сила життя,
І дика краса стає законом світу.
Гімн Астреї
Богині Золотого віку і справедливості
Строфа I
О, Астреє, світла серед зірок,
Доню неба і чистоти давніх часів,
Ти ходила серед людей без страху,
Коли земля ще не знала неправди.
Тоді не було меча і кайданів,
Не було клятв, що ламаються в тіні,
І слово людини було як камінь,
Твердий і чистий перед богами.
Антистрофа I
Ти ступала легко серед полів,
Де справедливість була, як повітря.
І кожне серце знало межу,
Не через страх, а через гармонію.
Та коли прийшла темна доба,
І неправда проросла серед людей,
Ти піднялася від землі до неба,
Залишивши нас у тіні самих себе.
Строфа II
Тепер ти сяєш серед сузір’їв,
Мов суддя, що дивиться мовчки.
Твої терези — серед небес,
І зірки схиляються перед твоєю правдою.
О, Астреє, чи повернешся ти
До людей, що втратили шлях?
Чи знову земля стане чистою,
Як у ті дні, що вже стали легендою?
Антистрофа II
Ми кличемо тебе крізь віки,
Ми шукаємо твій втрачений слід.
Бо без тебе серця темніють,
І правда стає лише тінню слова.
Повернися, навіть як подих вітру,
Навіть як світло ранкової зорі,
Щоб знову навчити людей
Жити у злагоді з богами і землею.
Епода
О, Астреє, зоря справедливості,
Твій відхід — наш біль і провина.
Та поки люди пам’ятають тебе,
Золотий вік ще не згас остаточно.
Хай у кожному серці спалахне
Іскра твоєї чистої міри —
І тоді, можливо, ти повернешся
З небес на землю знов.
Гімн Корі Фракійській
Capt. Kara "Starbuck" Thrace (Battlestar Galactica)
Героїня, що крокує між зорями
О, Коро, донько бур і метеликів вогню,
Ти крокуєш крізь космос, мов вітер крізь степи.
Твій погляд — як блискавка серед темряви,
Твоє серце — мандрівка, що не знає страху.
Пілот і воїн, і мрійниця одночасно,
Ти йдеш туди, де смертні бояться ступати.
Твої руки тримають долю екіпажу,
Твій дух — зірка, що веде крізь ніч.
Коли вороги сходять, і страх кружляє,
Твоє ім’я лунає серед металевої бурі.
Бо навіть у розпачі й темряві,
Твоя відвага сяє яскраво, мов полум’я.
Ти — голос рішучості, що не відступає,
Ти — крила надії для тих, хто втратив віру.
І навіть смерть не зупинить твоїх кроків,
Бо героїня живе у легенді повсякчасно.
Твої очі дивляться крізь галактики,
Твоя рука керує кораблем, як мечем.
Ти — війна і мир одночасно,
Ти — кохання, що згорає в боротьбі.
О, Коро, прийми цей гімн,
Хай лунає він серед зірок і планет.
Бо героїня не потребує трону,
Вона сама — легенда, що веде народ.
Ти — політ у ніч, що не знає кінця,
Ти — буря, що прокладає шлях серед хаосу.
Хай твоє ім’я буде спогадом і прикладом,
Для всіх, хто йде крізь темряву до світла.
Слава тобі, Коро Фракійська,
Що несеш хоробрість, страх і любов.
Бо навіть серед зірок і пустель космосу
Ти — політ, що надихає серця смертних.
Гімн Калліпізі
Німфі Прекраснозадій
О, Калліпіго, ніжна серед луків,
Що ходиш легко, мов подих весни,
Твоя краса — не в холоді мармуру,
А в русі живого, теплого тіла.
Там, де струмки торкаються каміння,
І трави хиляться під вітром,
Ти ступаєш — і сама земля
Радіє ритму твоїх кроків.
Не лише обличчя дарує чарівність,
Не лише очі полонять серця,
А гармонія тіла, як спів ліри,
Зачаровує тих, хто дивиться.
О, форма, що рухається, мов хвиля,
О, краса, що не знає сорому,
Бо в ній — закон природи,
І таємниця радості буття.
Німфи ідуть за тобою сміючись,
І навіть сатири стихають на мить,
Коли твоя постать зникає між деревами,
Як сонячний промінь у листі.
Ти вчиш людей не відвертати погляду,
А бачити красу без страху,
Бо тіло — не тінь і не гріх,
А дар, що співає у світлі.
О, Калліпіго, прийми цей гімн,
Не як лестощі, а як правду:
Краса — це рух, це життя, це радість,
Що не ховається від світу.
Хай сміх твій лунає серед долин,
Хай крок твій буде як ритм танцю,
Щоб навіть серйозні серця
Навчилися легкості й світлу.
Слава тобі, німфо веселої форми,
Що даруєш світові гармонію.
Бо там, де є краса без страху,
Там живе і свобода душі.
О Калліпіго - Прекраснозада!
О Калліпіго - Прекраснозада!..
Гімн матерям богів
Семелі, Лето і Кібелі
О матері вічні, що носять світло і долю,
Три обличчя єдиної таємниці,
Що веде життя крізь темряву і народження,
Що тримає світ у своїх невидимих руках.
О Семело, тиха серед нічного неба,
Що колисаєш сни срібним сяйвом,
Ти — мати тиші і спокою серця,
Що огортає землю своїм світлом.
О Лето, стражденна і терпляча,
Що носила божественне під тінню страху,
І все ж народила світло —
Лучника ясного і сестру його місячну.
Твоя ніжність сильніша за бурю,
Твоя віра глибша за біль,
Бо мати несе в собі майбутнє,
Навіть коли світ відвертається.
О Кібело, мати гір і звірів диких,
Що сидиш на троні серед левів,
Твій голос — це грім землі,
Твоя сила — коріння всього живого.
Ти — початок і темна глибина,
Ти — кров і насіння життя,
У твоїй дикій любові
Світ народжується і гине знов.
Три шляхи — але одна сутність:
Тиша, терпіння і сила.
Мати як небо, що вкриває,
Мати як земля, що народжує.
Бо без матерів немає богів,
І без їхнього лона — немає світла.
Вони — початок усіх історій,
І кінець, що повертає до джерела.
Слава вам, матері вічні,
Семело, Лето і Кібело!
Хай ваші імена живуть у піснях,
Як коріння, що тримає світ.
Бо кожна душа, що народжується,
Несе у собі ваш відблиск —
Ніжність ночі, силу терпіння
І вогонь землі, що дає життя.
Гімн колу дівочого життя
В єдності віків і станів
О, Муза, заспівай про шлях земний,
Що починається з тихого подиху,
Коли дитя ще не знає імені долі,
І світ для нього — як світло без меж.
Бо кожна душа приходить як παῖς,
Легка, мов роса на ранкових травах,
Без тягаря, без страху і пам’яті,
Як дар, що ще не знає себе.
Та виростає квітка серед часу,
І ніжна постать стає κόρη,
Дочка землі і дому свого,
Що вчиться слухати голос світу.
Її кроки ще тихі і світлі,
Її сміх — як струмок серед каміння,
І в ній уже спить таємниця,
Що чекає на своє пробудження.
І ось приходить година межі —
Світло стає глибшим і важчим,
І дівчина входить у стан παρθένος,
Священний, мов храм без диму.
О, чистота, що не є слабкістю,
О, сила, що ще не торкнулась світу,
У цьому стані — і страх, і велич,
І двері, що ведуть до долі.
Та час не стоїть навіть для богів,
І серце прагне єднання і тепла,
І стає вона ніжною νύμφη,
Межею між самотою і двома.
Це мить переходу, мить полум’я,
Коли любов торкається душі,
І світ уже не є лише зовнішнім,
А стає життям у двох серцях.
І ось постає вона як γυνή,
Жінка, що знає вагу і радість,
Що несе в собі пам’ять усіх станів,
І тримає світ у своїх руках.
У ній — дитя, що колись сміялось,
У ній — дівчина, що мріяла в тиші,
У ній — діва, що стояла гордо,
І наречена, що відкрила серце.
О, коло життя, що не знає кінця,
О, шлях, що веде крізь світло і тінь,
Хай кожен стан буде славний і чистий,
Бо всі вони — єдина гармонія.
І хай співає хор людських поколінь:
Не в одному образі — краса,
А в усьому шляху душі,
Що стає світлом серед часу.
Гімн дівчатам у танці
О, дівчата в легких туніках,
Що ступаєте в ритмі землі,
Ваші ноги торкаються каменю
Так, ніби він пам’ятає богів.
Вітер грає у складках тканини,
Сонце блищить на ваших плечах,
І кожен рух — як давній знак,
Що повертає світ до гармонії.
Ваш танець — не просто кроки,
А мова, старіша за слово,
Що лунає в долинах і морі,
Як відлуння забутих свят.
Руки з’єднані — як коло життя,
Сміх — як дзвін серед дня,
І навіть час сповільнює хід,
Коли ви ведете його в танці.
О, ритме, що народжується в серці,
І йде від стоп до небес,
Сіртакі — як хвиля на морі,
Що то підносить, то ніжно несе.
Крок за кроком — і душа легшає,
Коло стає ширшим і живим,
І кожна з вас — мов німфа серед літа,
Що танцює без страху і меж.
Не в тиші народжується радість,
А в русі, в дотику, в сміху,
Де серця б’ються в одному ритмі,
І світ стає простим і ясним.
О, дівчата, що ведете танець,
Навчіть і нас цій легкості,
Щоб навіть у важкі години
Ми пам’ятали про світло руху.
Слава вам, що танцюєте разом,
Що тримаєте ритм і життя,
Бо там, де є танець і єдність,
Там ніколи не гасне душа.
І хай звучить цей вічний крок —
По каменю, по серцю, по часу:
Рух — це життя,
І життя — це танець.
Greek sirtaki, slow intro building to fast wild dance, bouzouki lead, acoustic guitar, hand claps, foot stomps, female chorus vocals singing joyful hymn about girls in tunics dancing, crowd shouting “opa!”, accelerating tempo, ecstatic, festive, Mediterranean tavern energy, cinematic, choir harmonies, vibrant celebration
-----------------
на російській:
Гимн богине Гере и её птице — Павлину
О, Гера великая, царица Олимпа,
Златотронная, строгая, вечная мать,
Хранительница клятв и священного брака,
Ты — закон, что не смеет никто нарушать.
В венце облаков ты восходишь над миром,
Твой взор — как гром, твой суд — как судьба.
Перед тобой склоняются боги и смертные,
И даже Зевс чтит твои слова.
Рядом с тобой — павлин многоокий,
Живой небосвод на крыльях своих.
В каждом его пере — память и зоркость,
Сто глаз Аргуса смотрят сквозь миф.
Он шествует гордо, как знамя величия,
Раскрыв колесо небесной красы.
Он — символ царской, суровой гармонии,
Отраженье твоей высоты.
О, Гера, храни нас в союзах и клятвах,
В силе обещаний, в чести и в труде.
Научи нас стоять, не склоняясь напрасно,
И быть верными — миру, себе и судьбе.
Да звучит этот гимн под сводами неба,
Да несёт его павлин сквозь века:
Слава Гере, владычице Олимпа,
Непреклонной, как вечность сама.
Ніч хай буде тихою, а пам’ять — світлою.
Хайре!
(с) Переклади Олега Гуцуляка
Prompt: Ancient Greek hymn, epic orchestral, choral vocals, divine feminine, mythological, ceremonial, majestic, neoclassical, sacred atmosphere, Choir with orchestra
Album "Hymns to the Ancient Gods"
15.03.2026
02.03.2026
Apollo appears to a Shepherd at the Temple of Apollo Epicurius at Bassae By George Percy Jacomb-Hood(1857-1929)
Apollo appears to a Shepherd at the Temple of Apollo Epicurius at Bassae
By George Percy Jacomb-Hood(1857-1929)
30.01.2026
Константінос Кавафіс: Якщо таки рушаєш на Ітаку...
Проси, щоб довга випала дорога,
Багата на пригоди й відкриття.
І не лякайся Лестригонів та Кіклопів,
Не бійся Посейдонового гніву —
Всіх цих жахіть не стрінеш по дорозі,
Якщо піднесеною буде твоя думка,
А тонкі почуття торкатимуть і дух,і тіло.
Ні Лестригони, ні Кіклопи,
Ні лютий Посейдон не стрінуться тобі
Хіба шо сам нестимешїх в душі.
Хіба що їх перед тобою твоя ж душа поставить.
Проси, щоб довга випала дорога
Багата на чудові літні ранки,
Коли — собі на радість і на втіху —
Ти у нові заходитимеш гавані
У фінікійських спинишся торговців,
Щоб там придбати витончені речі —
Корали, перламутр, гебан, бурштин
Знадливі пахощі на всякий смак
Якмога більше тих знадливих пахощів,
Коли заходитимеш у міста Єгипту,
Де від учених братимеш нові и нові знання.
Держи в думках Ітаку повсякчас
Тобі призначено туди дістатись,
Але нізащо не приспішуй подорожі:
Найкраще — як триватиме вона роки и роки,
Щоб аж на старість ти дістався острова —
Прибув з багатствами, добутими в дорозі,
Багатства від Ітаки не чекаючи
Прекрасну подорож дала тобі Ітака,
Без неї ти б не вибрався в дорогу
Нічого більшого вона тобі не дасть.
А виявиться вбогою Ітака —
то все одно тебе не ошукає:
Туди прибудеш мудрий та досвідчений,
Тож добре будеш тямити, що ті Ітаки значать.
Кавафіс. Канон
Переклад Назар Ващишин
05.01.2026
Зевс, повелевающий рассветом
«К [Зевсу] Крониду (Сыну Кроноса), Всевышнему (Гипатосу). Я буду воспевать Зевса, главного среди богов и величайшего, всевидящего, владыку всего сущего, исполнителя, шепчущего слова мудрости Фемиде, когда она сидит, склонившись к нему. Будь милостив, всевидящий Кронид, величайший и великий!»(Гомеровский гимн 23 Крониду (перевод Эвелин-Уайт) (греческий эпос VII-IV в. до н.э.)
«Сказав это, сероглазая Афина отправилась на Олимп, где, как говорят, навеки находится обитель богов. Там не колеблется ни ветер, ни дождь, и снег не приближается; но чистый воздух распространяется без облаков, и белый свет плывет над ним. Там блаженные боги наслаждаются всеми своими днями».
Гомер
Окутывая эту безоблачную вершину, она часто скрывает свой свет от мира внизу. Каменно-серые склоны ее крутых очертаний зловеще обрываются на скалистые равнины Македонии, и громовой голос Зевса собирается с облаками и эхом разносится вдоль их склонов. В древние времена, как и сегодня, встревоженный пастух, хватая свое разрозненное стадо, взъерошенное ветром и плачущее под эхом грома, мчится вниз по крутым склонам в поисках укрытия. Наэлектризованный воздух открывается вдаль, к рощам корявых оливковых деревьев, и сбившееся в кучу стадо спотыкается перед преследующей тенью, которая устремляется затмить освещенный горизонт. Врата облаков, хранимые богинями часов и времен года, открылись, чтобы позволить небесному проходу на землю или принять обратно в эту высокую обитель любого из божеств, призванных к грозному Отцу богов. Ни время, ни неверие не устранили явную силу его грома, и Олимп свидетельствует, сейчас и тогда, о всепоглощающем присутствии бессмертия и пугающем обещании безграничной власти.
(с) Talon Abraxas
01.10.2025
Алексей Широпаев: Античная история
.jpeg)
АНТИЧНАЯ ИСТОРИЯ
Тут годы пока малозначны.
У каменной кромки земли
В тумане качаются мачты
И сонно скрипят корабли.
И чуден, как сон аргонавта,
Рассвет, заглянувший в окно.
И бёдра высокие амфор
Хранят золотое вино.
Ни зла, ни заботы, ни горя.
Весь мiр – двуединый покой:
Огромное синее море,
И синь над моей головой.
История – только в начале,
Один нескончаемый день.
Забудь, что в твоём же подвале
Свернулась вечерняя тень.
Прими же, забыв об изнанке,
Слепящего мрамора стать.
Не надо грядущего знаки
В глазах утомлённых читать.
Пока ещё даже не полдень –
Без крапинок тьмы роковой,
Он будет, как чаша, наполнен
Триерами, солнцем, толпой.
И город – он белый до рези
В прищуренных юных глазах.
Тут верят, и плаваньем грезят,
И чуют напор в парусах.
Лучится оружия бронза,
Поэты – с богами на ты…
Но тень от поэзии – проза,
И вот уж предел полноты.
И дальше – смурно и непросто,
И холодом дунет в висок.
И смотришь: на мраморе оспа
И трещинка, как волосок.
И боги твои постарели,
А в сердце – тревога и лень.
Как быстро века пролетели –
Один нескончаемый день!
И вот уж рыдают свирели,
Что пели оливам в ночах.
Как быстро века пролетели
И ветер потух в парусах!
Как стали громоздки триеры,
Пахнувшие гробом и дном,
Изменой и ветошью веры,
Тоской и прокисшим вином!
И город у моря – не молод,
И в нём завелись чужаки,
В глазах затаившие холод,
А в душах – обид желваки.
Теперь он – чужой и несмелый,
Он даже в жару – сыроват,
Он даже к полудню – не белый,
А будто бетон – сероват.
Что спросишь с людей худосочных,
Коль боги – усталы и злы?
Всё стало крикливым, восточным:
Торговцы, одежды, ослы.
Не выведать сроки и числа
На стылом уже алтаре.
Пропой нефальшиво и чисто
Хвалу уходящей заре!
Смотри, как сгорает премудрость,
Ночным листопадом кружа,
Как пурпур укравшие шудры
Смакуют восторг куража.
Осталась от века секунда.
И тихо, под лепет цикад
Раскрыла объятья цикута –
И ты созерцаешь закат.
И царственным цветом граната
Предшествуя свету луны,
Предсмертное пламя заката
Танцует на гребне волны.
Июль 2025
20.08.2025
15.08.2025
Орфический гимн КРОНОСУ / Orphic Hymn to KRONOS / Ορφικός Ύμνος στον ΚΡΟΝΟ
.jpeg)
Благословенье вечного огня, отец богов и смертных прародитель,
Титан всесильный, чистоту храня, о храбрый, многомудрый небожитель,
Всё разрушаешь вмиг и в тот же час все возвращаешь выросшим обратно.
Мирские цепи держишь ты для нас и космос сохраняешь аккуратно.
О Кронос, ты отеческий Эон, небесного Урана порожденье
Богини Геи молодой бутон, ты слышишь мифов стройное сложенье.
Всезнающий создатель Прометея, божественного сонма воспитатель,
Сиятельный супруг богини Реи, людского рода ласковый создатель.
Услышь, о многомудрый повелитель, священных ритуалов песнопенье
И, жизни полнокровной управитель, счастливое пошли нам завершенье!
Титан всесильный, чистоту храня, о храбрый, многомудрый небожитель,
Всё разрушаешь вмиг и в тот же час все возвращаешь выросшим обратно.
Мирские цепи держишь ты для нас и космос сохраняешь аккуратно.
О Кронос, ты отеческий Эон, небесного Урана порожденье
Богини Геи молодой бутон, ты слышишь мифов стройное сложенье.
Всезнающий создатель Прометея, божественного сонма воспитатель,
Сиятельный супруг богини Реи, людского рода ласковый создатель.
Услышь, о многомудрый повелитель, священных ритуалов песнопенье
И, жизни полнокровной управитель, счастливое пошли нам завершенье!
(«Гимны Орфея», перевод Е. Дайс)
Blessing of the eternal fire, father of gods and progenitor of mortals,
Almighty Titan, preserving purity, O brave, all-wise celestial,
You destroy everything in an instant and at the same hour return everything back to the grown ones.
You hold the worldly chains for us and carefully preserve the cosmos.
O Kronos, you are the fatherly Aeon, the offspring of the heavenly Uranus
Young bud of the goddess Gaia, you hear the harmonious composition of myths.
All-knowing creator of Prometheus, educator of the divine host,
Radiant spouse of the goddess Rhea, affectionate creator of the human race.
Hear, O all-wise ruler, the chant of sacred rituals
And, ruler of full-blooded life, send us a happy conclusion!
Almighty Titan, preserving purity, O brave, all-wise celestial,
You destroy everything in an instant and at the same hour return everything back to the grown ones.
You hold the worldly chains for us and carefully preserve the cosmos.
O Kronos, you are the fatherly Aeon, the offspring of the heavenly Uranus
Young bud of the goddess Gaia, you hear the harmonious composition of myths.
All-knowing creator of Prometheus, educator of the divine host,
Radiant spouse of the goddess Rhea, affectionate creator of the human race.
Hear, O all-wise ruler, the chant of sacred rituals
And, ruler of full-blooded life, send us a happy conclusion!
Ευλογία του αιώνιου πυρός, πατέρα των θεών και προπάτορα των θνητών,
Παντοδύναμε Τιτάνε, που διατηρείς την αγνότητα, ω γενναίο, πάνσοφε ουράνιε,
Καταστρέφεις τα πάντα σε μια στιγμή και την ίδια ώρα επιστρέφεις τα πάντα πίσω στους ενήλικες.
Κρατάς τις κοσμικές αλυσίδες για εμάς και διατηρείς προσεκτικά τον κόσμο.
Ω Κρόνο, είσαι ο πατρικός Αιώνας, ο απόγονος του ουράνιου Ουρανού
Νεαρό μπουμπούκι της θεάς Γαίας, ακούς την αρμονική σύνθεση των μύθων.
Παντογνώστη δημιουργέ του Προμηθέα, παιδαγωγέ της θεϊκής στρατιάς,
Ακτινοβόλο σύζυγο της θεάς Ρέας, στοργική δημιουργέ του ανθρώπινου γένους.
Άκου, ω πάνσοφε ηγεμόνα, τον ύμνο των ιερών τελετουργιών
Και, ηγεμόνα της αγνής ζωής, στείλε μας ένα ευτυχισμένο τέλος!
Подписаться на:
Комментарии (Atom)
"... Надо обновить идею эллинизма, так как мы пользуемся ложными общими данными... Я наконец понял, что говорил Шопенгауэр об университетской философии. В этой среде неприемлема никакая радикальная истина, в ней не может зародиться никакая революционная мысль. Мы сбросим с себя это иго... Мы образуем тогда новую греческую академию... Мы будем там учителями друг друга... Будем работать и услаждать друг другу жизнь и только таким образом мы сможем создать общество... Разве мы не в силах создать новую форму Академии?.. Надо окутать музыку духом Средиземного моря, а также и наши вкусы, наши желания..." (Фридрих Ницше; цит. за: Галеви Д. "Жизнь Фридриха Ницше", Рига, 1991, с.57-58, 65, 71-72, 228).