Минулого року з’явилися три додаткові томи до 50-титомника Івана Франка. Серед інших коштовних речей тут побачив світ (нарешті вперше після 1912 року!) Франків переклад платонівського «Симпозіону» («Бенкету»). Цей текст і спровокував до деяких розмірковувань.
Грецька мова й література на території сучасної України в давнину (особливо в ХVІІ столітті) була в більшій шані, ніж латинська. Навіть з-поміж латинців найбільш популярним був чи не «найеллінськіший» із них – Овідій. У всякім разі, так свідчить Євген Юлій Пеленський. Франко ж як інтелектуал європейського масштабу багато сил присвятив осягненню космосу грецької літератури. Спробуємо поглянути на деякі раніше не проакцентовані фрагменти текстів, що їх інтерпретував Франко.
Звісно, тема «Франко як перекладач давньогрецької літератури» потребує набагато докладнішого й фаховішого дослідження, натомість тут маємо на меті лише спробувати подивитися на Франка дещо з іншого погляду і зрозуміти, де закінчується власне переклад і починається маловідомий і затемнений бік творчої особистості самого перекладача.
"... Надо обновить идею эллинизма, так как мы пользуемся ложными общими данными... Я наконец понял, что говорил Шопенгауэр об университетской философии. В этой среде неприемлема никакая радикальная истина, в ней не может зародиться никакая революционная мысль. Мы сбросим с себя это иго... Мы образуем тогда новую греческую академию... Мы будем там учителями друг друга... Будем работать и услаждать друг другу жизнь и только таким образом мы сможем создать общество... Разве мы не в силах создать новую форму Академии?.. Надо окутать музыку духом Средиземного моря, а также и наши вкусы, наши желания..."