.png)
Хайре Фос, Хайре Зое,
Хайре Нус, Хайре Косме
(Χαῖρε "вітай, будь у благодаті, будь у світлі", Φῶς - світло, Ζωή - життя, Νοῦς - розум, Κόσμος - всесвіт)
Гімн богині Гері та її птахові - Павичу
О, Геро велика, царице Олімпу,
Золототронна, сувора, вічна мати,
Охороннице клятв і священного шлюбу,
Ти — закон, що ніхто не посмів порушити.
Золототронна, сувора, вічна мати,
Охороннице клятв і священного шлюбу,
Ти — закон, що ніхто не посмів порушити.
У вінці із хмар ти над світом постаєш,
Твій погляд — мов грім, твій присуд — мов доля.
Перед тобою схиляються боги й смертні,
І навіть Зевс шанує волю твою.
Поруч із тобою — павич багатоокий,
Живий небосхил на розкритих крилах.
У кожній пір'їні — пам’ять і пильність,
Сто очей Аргуса дивляться крізь міф.
Він крокує гордо, мов стяг величі,
Розгорнувши хвіст колесом небесної краси.
Він — знак царської, строгої гармонії,
Віддзеркалення твоєї висоти.
О, Геро, бережи нас у союзах і клятвах,
У силі обіцянок, у честі й труді.
Навчи нас стояти, не гнутись намарно,
І бути вірними — світу, собі і долі.
Хай лунає цей гімн під склепінням неба,
Хай несе його павич крізь віки:
Слава Гері — владарці Олімпу,
Непохитній, як вічність сама.
https://suno.com/s/HIzGIZsdsq8gXiYi
https://suno.com/s/LIYdjUtc82YwAv2q
Гимн богині Афіні і її птиці - Сові
О, Афіно Паллада, світло розуму чистого,
Народжена з думки, зі шолома — закон,
Ти — спис, що не знає сліпого насильства,
Ти — мудрість, що бачить і день, і нічний схил.
Народжена з думки, зі шолома — закон,
Ти — спис, що не знає сліпого насильства,
Ти — мудрість, що бачить і день, і нічний схил.
Діва війни без шаленства і гніву,
Ти вчиш перемагати не силою рук,
А ясністю думки, порядком і мірою,
Де кожен удар — це зважений рух.
Поруч з тобою — сова нічна,
Безшумне крило над тишею дум.
Її очі — колодязі істини давньої,
Вони бачать те, що приховує шум.
В темряві світу вона не сліпа,
Бо знання народжується в тиші.
Сова — не страх, а спокійний суд,
Що відділяє істинне від зайвого й нижчого.
О, Афіно, наставнице міст і героїв,
Захиснице законів, ремесел, наук,
Навчи нас мислити перед ударом,
І тримати свій розум, мов добре напружений лук.
Хай цей гімн лунає крізь простір і час,
Під зірками, де пам’ять жива:
Слава Афіні, богині мудрості вічної,
І сові — її знаку ясного розуму.
Гімн богині Артеміді та її птахові — Перепілці
О, Артемідо світлоноса, пані гір і хащ,
Діво мисливська, вільна, як вітер нічний,
Ти крокуєш стежками, де не ступає місто,
Де серце природи б’ється без кайданів і стін.
Срібний твій лук натягнутий тишею лісу,
Стріла твоя знає міру і час.
Ти — захист диких, ти — суд без люті,
Ти — подих свободи для кожного з нас.
Поруч з тобою — перепілка мала,
Швидка, як імпульс землі живої.
Вона знає шлях між травами й тінню,
Де сила — в русі, а мудрість — в увазі.
Її голос — знак пробудження поля,
Її крок — невидимий танець трав.
Вона не летить високо над світом,
Та чує його глибше, ніж той, хто панував.
О, Артемідо, бережи дикі межі,
Непорушні кола лісів і вод.
Навчи нас ходити легко і пильно,
Не ранячи землю, де кожен — народ.
Хай цей гімн лунає під місяцем повним,
Серед кроків ланей і шелесту зір:
Слава Артеміді — володарці волі,
І перепілці — її земний орієнтир.
Гімн богині Афродіті та її Голубці
О, Афродіто, народжена з піни світлої,
Де море цілує берег у вічнім теплі,
Ти йдеш, і серця, мов хвилі слухняні,
Знаходять ритм у твоїй тишині.
Ти — подих бажання, що ніжніший слова,
Ти — сила, що зводить богів і людей.
Не мечем ти володієш, а поглядом ясним,
І світ підкоряється красі твоїй.
Поруч з тобою — голубка біла,
Легка, як обітниця, тиха, як сон.
Її крило — це знак поєднання,
Її серце — любові закон.
Вона несе мир між тілами й душами,
Між тим, хто шукає, і тим, хто чека.
В її польоті — довіра й ніжність,
В її погляді — вічна рука.
О, Афродіто, навчи нас любити
Без страху, без влади, без пут.
Хай буде бажання не раною, а світлом,
Що веде нас туди, де приймуть і ждуть.
Хай цей гімн здійметься разом із хвилями,
Де піна шепоче твоє ім’я:
Слава Афродіті — володарці кохання,
І голубці — її знаку життя.
Гімн богині Гекаті та її птахові — Ворону
О, Гекато Трилика, володарко меж,
Пані перехресть, ключів і тіней,
Ти стоїш там, де шляхи розходяться,
І кожен вибір шепоче твоє ім’я.
Ти йдеш між світом живих і мертвих,
Світло смолоскипів — твій вічний знак.
Не день і не ніч — твій істинний дім,
А мить, де стирається «так» і «ніяк».
Поруч з тобою — ворон чорнокрилий,
Вісник глибин і забутих слів.
Його голос — як спомин землі під ногами,
Як відлуння імен, що ніхто не зберіг.
Він бачить шлях там, де світло гасне,
Він знає таємницю кісток і коріння.
В його крилі — знак завершення кола,
В його оці — мовчазне прозріння.
О, Гекато, бережи пороги й брами,
Навчи нас чути ніч без страху й втеч.
Дай силу йти, коли світ мовчить,
І ключ, що відчиняє не двері — а межі.
Хай цей гімн лунає в годину без часу,
Під місяцем чорним, у подиху мли.
Слава Гекаті — володарці тіней,
І ворону — її нічному крилу.
Гімн богині Деметрі та її птахові — Журавлю
О, Деметро, мати колосся і поля,
Володарко зерна, дощу і тепла,
Ти сходиш разом із ранковим світлом,
Де земля прокидається після сну.
Твої руки — це ниви у повнім диханні,
Твій подих — у хлібі, у кожнім зерні.
Ти знаєш біль втрати і радість повернення,
Бо життя йде колом у вічній весні.
Поруч з тобою — журавель сивокрилий,
Вартовий часу і шляхів небес.
Він несе у крилах пам’ять сезонів,
Він знає, коли відійти, і коли - повертатись.
Його крик — це знак зміни і руху,
Поклик дороги між літом і сном.
Він вертається знову, як сходить насіння,
І світ оновляється разом із ним.
О, Деметро, навчи нас терпіння,
Чекати врожаю, не зрадивши шлях.
Навчи нас довіряти темній землі,
Бо в ній народжується завтрашній хліб.
Хай цей гімн лунає над нивами стиглими,
Під небом, де журавель креслить коло своє:
Слава Деметрі — матері життя,
І журавлю — її знаку вічного повернення.
Гімн Гестії
О, Гестіє тиха, перша між безсмертних,
Вогню берегине, серце дому й роду,
Не в битвах гучних твоя сила постає —
В жарині малій, що ніч переживає.
Ти — полум’я рівне, що не знає люті,
Світло без тіні, тепло без гордині,
Де ти перебуваєш — там дім народжується,
Там слово «чужий» у попіл розсипається.
І півень твій — вартовий світанку,
Голосом ясним розтинає ніч,
Пробуджує світ від сну й страху,
Кличе життя до нового кола.
Він славить тебе першим криком дня,
Коли ще мовчать і боги, й люди,
Бо ти — початок кожної жертви,
І кінець, що спочиває в мирі.
Гестіє, що не покидаєш Олімпу,
І водночас живеш у кожній хаті,
Прийми наш хліб, наш спокій, наш час,
Збережи вогонь — і ми збережемось.
Не грім твоя мова, не буря твій знак —
Лише тріск дров і тепле світло,
Та без тебе згасне і храм, і місто,
І серце, що втратило дім.
О, Гестіє, будь з нами завжди —
У ранку ясному й у вечорі тихім,
Поки півень співає,
І вогонь не згасає. 🔥
Гімн Дев’ятьом Музам
О, Музи світлі, доньки Пам’яті глибокої,
Що з джерела Гелікону напуваєте словом,
Зійдіть єдиним хором —
Не дев’ятьма тінями, а єдиним диханням.
Лебідь Калліопи розгортає крила величі,
І мова стає важкою, як доля героїв.
Журавель Кліо креслить коло над часом,
І пам’ять не гине, а повертається.
Ворон Мельпомени здіймається з ночі,
Несучи правду, що болить,
А жайворонок Талії сміється в світлі,
Щоб серце не тріснуло від тягаря.
Соловей Евтерпи розсипає звук,
І повітря вчиться співати,
Ластівка Терпсихори ріже простір рухом,
І тіло згадує, що воно — ритм.
Сова Уранії ширяє серед зір,
Де тиша важливіша за слово,
Голуб Полігімнії несе молитву,
Що звучить між ударами серця.
І з ними — лебідь Ерато,
Де бажання не соромиться світла,
Бо любов — теж знання,
І пісня — теж шлях.
І ось вони злітають разом —
Лебідь і журавель, ворон і жайворонок,
Соловей, ластівка, сова й голуби —
Не зграя, а знак.
І небо наповнюється сенсом,
І слово знаходить форму,
І людина згадує,
Що вона — та, хто слухає.
О, Музи, залишіться —
У подиху, у жесті, у пам’яті,
Поки птахи літають,
І світ ще співає. 🎶✨
Гімн Персефоні
О, Персефоно, двоєіменна,
Діво квітів і царице тіней,
Ти сходиш легкою ходою весни
І повертаєшся важкою тишею долі.
Там, де ти —
Земля розкриває груди,
Колос пам’ятає сонце,
А насіння сміє спати в темряві.
Вінок твій — з нарцисів і маків,
Подих — то вітер полів, то подих печер,
Ти смієшся світлом,
А мовчиш, як камінь під корінням.
Коли ти виходиш із глибин,
Мати плаче росою,
І світ знову вчиться жити,
Ніби смерть — лише пауза.
Коли ж повертаєшся вниз,
Ти не падаєш — ти обираєш,
Бо ти вже не викрадена,
А коронована.
Ти — не жертва і не тінь,
Ти — межа, що дихає,
Ти — закон повернення,
І спокій тих, хто вже пройшов.
Персефоно, що тримаєш ключі
Від зерна і від мовчання,
Навчи нас втрачати без страху
І чекати без розпачу.
Бо той, хто знає твій шлях,
Не боїться зими,
І той, хто пам’ятає темряву,
Справжньо радіє весні.
О, Володарко двох світів,
Будь із нами в сході й у заході,
Поки земля пам’ятає твоє ім’я,
І серце — ритм повернення. 🌾🖤
Гімн Агдітіс і її птахові Удоду
О, Агдітіс, що була до імен,
До поділу на «він» і «вона»,
Ти — гора, що народжує громи,
І насіння, що не знає форми.
Ти — міць, яку злякались боги,
Ти — життя, що не просить дозволу,
У тобі ще не розійшлися шляхи,
І бажання не стало гріхом.
Ти смієшся корінням і кров’ю,
Ти ростеш крізь заборону й страх,
Де ти ступаєш — тріскається норма,
І світ згадує, що він живий.
І удод твій здіймається з пилу,
У вінці з кісток і світла,
Птах межі й ганьби для слабких,
Та мудрості — для тих, хто бачить.
Він знає мову землі й тіла,
Шлях крізь розпад і цвітіння,
Він кричить там, де мовчать,
І несе знак там, де заборонено.
Удод не чистий — і тому святий,
Він літає між троном і гноєм,
Як і ти, Агдітіс,
Між богом і первісним криком.
Ти — те, що було зрізано й проросло,
Ти — біль, що став богом,
Ти — мати Кібели і її тінь,
Ти — корінь Аттіса і його доля.
Навчи нас не боятися цілісності,
Навчи не калічити себе страхом,
Бо хто зрікається твоєї сили —
Той ніколи не стане цілим.
О, Агдітіс, невтримна й справжня,
Йди поруч із тими, хто наважився,
Поки удод кричить над землею,
І світ ще витримує правду. 🩸🌿
Гімн Харитам — Оголеним Граціям
О, Харити ясні, доньки сяйва і руху,
Аглая, Евфросина, Талія,
Ви сходите легко, без тіні й покривал,
Бо краса не знає сорому.
Ваші тіла — не плоть, а світло,
Зігнуте в ритм і усмішку,
Ви не ховаєте форму —
Ви є формою радості.
І Аполлон торкається струн,
Не щоб наказати — щоб дозволити,
Музика ллється, як день,
У якому немає страху.
Під лірою бога
Ваш танець не спокушає —
Він навчає,
Як бути живими без тягаря.
Крок — і повітря стає м’якшим,
Поворот — і серце згадує сміх,
Ваші плечі сяють, як ранки,
Ваші стегна — як коло щедрості.
Ви не берете — ви даруєте,
Не володієте — наповнюєте,
Бо благодать не має рук,
Вона має рух.
О, Харити, що входять без стуку,
У мить, у жест, у погляд,
Залишіться в світі,
Де ще звучить ліра.
Нехай Аполлон не стихає,
Нехай танець не знає втоми,
Поки оголена краса
Є світлом, а не тінню.
Гімн Ейрені та Горлицям
О, Ейрено, тиха царице подиху,
Що входиш без грюкоту і прапорів,
Там, де ти ступаєш,
Зброя втомлюється бути собою.
Ти не зупиняєш час —
Ти дозволяєш йому дихати,
І рани знаходять спокій,
Бо їм більше не треба кричати.
Горлиці твої сходять, мов теплі думки,
Їхні крила — як руки без наміру,
Вони не ділять небо,
Вони ділять тишу.
Їхнє воркування — не сон,
А згода бути поруч,
Не злитись — а чути,
Не перемагати — а жити.
Ти несеш не забуття, а пам’ять без гніву,
Не кінець, а продовження,
Під твоїм поглядом
Навіть камінь згадує траву.
Ейрено, що приходиш після бурі,
Але не як слабкість,
А як сила, що не мусить доводити,
Прийми наш подих і наші руки.
Навчи нас берегти просте:
Хліб на столі, світло у вікні,
Голос без страху,
Дорогу без тіней.
Поки горлиці літають низько,
І світ ще слухає тишу,
Будь із нами, Ейрено,
І нехай мир буде живим. 🌿🕊
Гімн Ніке та її птахові Феніксові
О, Ніке крилата, подиху битв і звершень,
Ти сходиш не лише після удару —
Ти народжуєшся в рішенні
Й у серці, що не відступило.
Ти — не крик натовпу і не блиск меча,
Ти — мить, коли страх втрачає владу,
Коли крок іде вперед,
Навіть якщо земля ще горить.
І Фенікс твій здіймається з попелу часу,
Птах без поразки, бо знає кінець,
Його крила — вогонь пам’яті,
Його політ — обіцянка повернення.
Він згорає не від слабкості,
А від надміру життя,
Щоб знову стати світлом,
Коли світ потемнів.
Там, де інші рахують втрати,
Ти рахуєш підйоми,
Бо перемога — не відсутність падіння,
А здатність злетіти знов.
Ніке, що вінчаєш не лише сильних,
А витривалих,
Поклади лавр не на чоло,
А в серце.
Навчи нас перемагати без спустошення,
Горіти — не зникаючи,
Пам’ятати поразку
Лише як форму дороги.
Поки Фенікс здіймається над згарищем,
І попіл ще теплий,
Будь із нами, Ніке,
І нехай перемога буде живою.
Гімн Астерії та її птахові - Стрижу
О, Астеріє, що не маєш храмів,
Бо твоїм склепінням є ніч,
Ти — світло, яке не затримується,
Та змінює все.
Ти не володарка —
Ти знак.
Не закон —
А натяк, який неможливо забути.
Коли ти падаєш з неба,
Світ затамовує подих,
Бо знає:
Мить — це теж одкровення.
Ти втекла не зі страху,
А з цілісності,
І море прийняло тебе,
Як ім’я без форми.
Ти стала землею,
Щоб інші могли народитись,
І зникла з очей,
Але не з долі.
І птах твій — тінь у польоті,
Стриж нічний, що розтинає темряву,
Його крила не обіцяють,
Вони вказують.
Він не співає —
Він з’являється,
І цього досить,
Щоб серце прокинулося.
Астеріє, богине миті,
Навчи нас бачити знак,
Навчи не тримати те,
Що має впасти.
Бо не все світло створене,
Щоб горіти довго,
Деяке —
Щоб показати шлях
І зникнути.
О, Та, що стала островом Делос,
Будь із нами в нічних рішеннях,
Поки зорі падають,
І ще не пізно побачити. 🌌
Гімн богині Еос
О, Еос, зореперса,
Дочка ночі й світла межі,
Ти сходиш тихо над світом,
Розсуваючи покриви сну.
В рожевих шатах неба
Ти відкриваєш брами дня,
Сльози роси — твої дари
На чолі трав і полів.
Ти будиш птахів і серця,
Ти кличеш подорожніх в путь,
Перед твоїм кроком тікають
Тіні страху і мовчання.
О, та, що кохала смертних
І плакала світлими зорями,
Навчи нас приймати минуще
І знову народжуватись щоранку.
Хай кожен світанок буде обітницею,
Хай кожне пробудження — надією.
Славимо тебе, Еос,
Перша серед богів дня!
Хай світло йде слідом за твоїм ім’ям.
Гімн “Малі богині”
О, Малі богині, що не маєте статуй,
Бо ваші храми — це миті,
Ви не сидите на тронах,
Ви стоїте між подіями.
Ви — не грім і не закон,
Ви — пауза, без якої слово ламається,
Дихання між ударами серця,
Тиша, що не дає світові розсипатись.
Ти, Алетейє, правдо без прикрас,
Що не кричиш — і тому чутна,
Ти входиш, коли брехня втомилась,
І світ стає простішим, ніж ми боялись.
Ти, Пасіфеє, солодка втомо,
Що змиває зайве зі свідомості,
Ти закриваєш очі не як втечу,
А як шлях.
Ти, Гемеро, світло будня,
Що не потребує слави,
Ти піднімаєш день,
Щоб він не впав у ніч назавжди.
Ти, Ейлейфіє, що стоїш біля порогів,
Не тільки народжень, а й рішень,
Ти знаєш, як болить перехід,
І не відвертаєшся.
Ти, Тіхе, мінлива, як подих,
Не ворог і не рятівниця,
Ти вчиш смирення без приниження,
Бо світ — не контроль, а рух.
Ти, Пейто, лагідна сила слова,
Що не тисне,
Ти знаєш, що переконати —
Це дозволити іншому зрозуміти.
О, Малі богині,
Ви тримаєте світ за нитки,
Які ніхто не бачить,
Але всі рвуться без вас.
Залишіться з нами —
У дрібному, у буденному, у тихому,
Поки хтось ще слухає,
І світ ще тримається. 🕯🌿
Гімн Ритуалу Вогнених Чаш
О, Вогненні Чаші, що світяться не полум’ям,
А згодою сердець,
Ми піднімаємо вас не для жертви,
А для пам’яті.
Тут немає володарів і підлеглих,
Лише ті, хто пройшов шлях,
І ті, хто ще йде,
А між ними — відповідальність.
Нехай вогонь у чашах буде рівний,
Без люті й без тіні,
Бо це не вогонь знищення,
А світло свідомого вибору.
Ми п’ємо не забуття —
Ми п’ємо знання,
Не сп’яніння —
А ясність, що не тікає від правди.
Хай кожна крапля нагадує:
Ми — не центр Всесвіту,
А його відповідь,
Його очі, що навчилися бачити.
Ми згадуємо тих,
Хто віддав життя за майбутнє,
Не як героїв минулого,
А як основу теперішнього.
Ми згадуємо помилки,
Бо тільки пам’ять робить силу мудрою,
І тільки свідомість
Робить науку людяною.
Хай Вогненні Чаші з’єднають світи,
Де ще не знають нашого імені,
Щоб ми прийшли не як завойовники,
А як рівні серед живих.
О, Свято Розуму і Єдності,
Нехай цей вогонь не згасає в нас,
Поки людина здатна обирати світло
І нести його далі.
Ми піднімаємо Чаші —
За життя без страху,
За знання без жорстокості,
За майбутнє, яке варте пам’яті. 🔥✨
Гімн Богам Коболу
О, Боги Коболу, що пішли зі світу,
Але не з пам’яті,
Ви не вимагали поклонів —
Ви лишили шлях.
Ви були не громом, а наукою,
Не карою, а мірою,
І навчили:
Свобода починається з відповідальності.
Коли світи розійшлися,
І зірки стали домівками,
Ви мовчки дивилися,
Чи зможе людина не повторити помилку.
І серед цього мовчання
Постало кохання —
Не як втеча,
А як союз.
Афіно, що несеш ім’я мудрості,
Ти обрала не холод розуму,
А його ясність,
Де серце не ворог.
Іринею, що носиш мир у імені,
Ти обрав не спокій без ризику,
А спокій, здобутий довірою,
Де страх не керує.
Ви з’єднали не лише руки —
Ви з’єднали шляхи,
Де різні світи
Навчилися не знищувати одне одного.
Ваше кохання —
Не легенда про пристрасть,
А формула рівноваги,
Яку не запишеш у рівняннях.
Бо там, де Афіна бачить наслідки,
Іриней пам’ятає цінність життя,
Рішення стає людяним,
Навіть серед зіркових бур.
О, Боги Коболу,
Прийміть цей союз як відповідь,
Не молитву —
А доказ.
Поки люди здатні любити без володіння,
Думати без жорстокості,
І берегти мир не зі страху,
А з поваги —
Ваша спадщина жива.
Нехай Афіна та Іриней
Будуть знаком серед поколінь:
Що майбутнє твориться не силою,
А вибором двох,
Які довірилися світлу. 🌠
Гімн Евксинії
Дочці Великого Понту, Праматері України
О, Евксиніє, світлолика,
Дочко безмежного Понту Великого,
Із хвиль чорних і синіх
Ти постала — тиха й грізна.
Море було твоїм лоном,
Вітер — твоїм подихом,
Сіль і глибини — твоєю кров’ю,
А береги — твоїми долонями.
Ти вивела народи до світла,
Ти навчила берег любити степ,
Там, де хвиля цілує землю,
Народилась доля України.
О, Мати шляху і пристані,
Берегине договору й честі,
Ти дала ім’я морю гостинному
І зробила його домом, а не безоднею.
Пам’ятаємо тебе в шумі хвиль,
У співі чайок над лиманами,
У снах мореплавців і хліборобів,
У солі сліз і радості повернення.
Благослови наші води й поля,
Наші міста і кургани пам’яті,
Хай не висохне корінь роду,
Хай не зрадить берег море.
Славимо тебе, Евксиніє,
Мати глибин і землі родючої,
Ти — початок дороги,
Ти — пам’ять, що не тоне.
Слава Евксинії — Матері Моря і України.
------------------
на російській:
Гимн богине Гере и её птице — Павлину
О, Гера великая, царица Олимпа,
Златотронная, строгая, вечная мать,
Хранительница клятв и священного брака,
Ты — закон, что не смеет никто нарушать.
В венце облаков ты восходишь над миром,
Твой взор — как гром, твой суд — как судьба.
Перед тобой склоняются боги и смертные,
И даже Зевс чтит твои слова.
Рядом с тобой — павлин многоокий,
Живой небосвод на крыльях своих.
В каждом его пере — память и зоркость,
Сто глаз Аргуса смотрят сквозь миф.
Он шествует гордо, как знамя величия,
Раскрыв колесо небесной красы.
Он — символ царской, суровой гармонии,
Отраженье твоей высоты.
О, Гера, храни нас в союзах и клятвах,
В силе обещаний, в чести и в труде.
Научи нас стоять, не склоняясь напрасно,
И быть верными — миру, себе и судьбе.
Да звучит этот гимн под сводами неба,
Да несёт его павлин сквозь века:
Слава Гере, владычице Олимпа,
Непреклонной, как вечность сама.
Ніч хай буде тихою, а пам’ять — світлою.
Хайре!
(с) Переклади Олега Гуцуляка
Prompt: Ancient Greek hymn, epic orchestral, choral vocals, divine feminine, mythological, ceremonial, majestic, neoclassical, sacred atmosphere, Choir with orchestra
"... Надо обновить идею эллинизма, так как мы пользуемся ложными общими данными... Я наконец понял, что говорил Шопенгауэр об университетской философии. В этой среде неприемлема никакая радикальная истина, в ней не может зародиться никакая революционная мысль. Мы сбросим с себя это иго... Мы образуем тогда новую греческую академию... Мы будем там учителями друг друга... Будем работать и услаждать друг другу жизнь и только таким образом мы сможем создать общество... Разве мы не в силах создать новую форму Академии?.. Надо окутать музыку духом Средиземного моря, а также и наши вкусы, наши желания..."