О, Артемідо світлоноса, пані гір і хащ,
Діво мисливська, вільна, як вітер нічний,
Ти крокуєш стежками, де не ступає місто,
Де серце природи б’ється без кайданів і стін.
Срібний твій лук натягнутий тишею лісу,
Стріла твоя знає міру і час.
Ти — захист диких, ти — суд без люті,
Ти — подих свободи для кожного з нас.
Поруч з тобою — перепілка мала,
Швидка, як імпульс землі живої.
Вона знає шлях між травами й тінню,
Де сила — в русі, а мудрість — в увазі.
Її голос — знак пробудження поля,
Її крок — невидимий танець трав.
Вона не летить високо над світом,
Та чує його глибше, ніж той, хто панував.
О, Артемідо, бережи дикі межі,
Непорушні кола лісів і вод.
Навчи нас ходити легко і пильно,
Не ранячи землю, де кожен — народ.
Хай цей гімн лунає під місяцем повним,
Серед кроків ланей і шелесту зір:
Слава Артеміді — володарці волі,
І перепілці — її земний орієнтир.
Гімн богині Афродіті та її Голубці
О, Афродіто, народжена з піни світлої,
Де море цілує берег у вічнім теплі,
Ти йдеш, і серця, мов хвилі слухняні,
Знаходять ритм у твоїй тишині.
Ти — подих бажання, що ніжніший слова,
Ти — сила, що зводить богів і людей.
Не мечем ти володієш, а поглядом ясним,
І світ підкоряється красі твоїй.
Поруч з тобою — голубка біла,
Легка, як обітниця, тиха, як сон.
Її крило — це знак поєднання,
Її серце — любові закон.
Вона несе мир між тілами й душами,
Між тим, хто шукає, і тим, хто чека.
В її польоті — довіра й ніжність,
В її погляді — вічна рука.
О, Афродіто, навчи нас любити
Без страху, без влади, без пут.
Хай буде бажання не раною, а світлом,
Що веде нас туди, де приймуть і ждуть.
Хай цей гімн здійметься разом із хвилями,
Де піна шепоче твоє ім’я:
Слава Афродіті — володарці кохання,
І голубці — її знаку життя.
Гімн богині Гекаті та її птахові — Ворону
О, Гекато Трилика, володарко меж,
Пані перехресть, ключів і тіней,
Ти стоїш там, де шляхи розходяться,
І кожен вибір шепоче твоє ім’я.
Ти йдеш між світом живих і мертвих,
Світло смолоскипів — твій вічний знак.
Не день і не ніч — твій істинний дім,
А мить, де стирається «так» і «ніяк».
Поруч з тобою — ворон чорнокрилий,
Вісник глибин і забутих слів.
Його голос — як спомин землі під ногами,
Як відлуння імен, що ніхто не зберіг.
Він бачить шлях там, де світло гасне,
Він знає таємницю кісток і коріння.
В його крилі — знак завершення кола,
В його оці — мовчазне прозріння.
О, Гекато, бережи пороги й брами,
Навчи нас чути ніч без страху й втеч.
Дай силу йти, коли світ мовчить,
І ключ, що відчиняє не двері — а межі.
Хай цей гімн лунає в годину без часу,
Під місяцем чорним, у подиху мли.
Слава Гекаті — володарці тіней,
І ворону — її нічному крилу.
Гімн богині Деметрі та її птахові — Журавлю
О, Деметро, мати колосся і поля,
Володарко зерна, дощу і тепла,
Ти сходиш разом із ранковим світлом,
Де земля прокидається після сну.
Твої руки — це ниви у повнім диханні,
Твій подих — у хлібі, у кожнім зерні.
Ти знаєш біль втрати і радість повернення,
Бо життя йде колом у вічній весні.
Поруч з тобою — журавель сивокрилий,
Вартовий часу і шляхів небес.
Він несе у крилах пам’ять сезонів,
Він знає, коли відійти, і коли - повертатись.
Його крик — це знак зміни і руху,
Поклик дороги між літом і сном.
Він вертається знову, як сходить насіння,
І світ оновляється разом із ним.
О, Деметро, навчи нас терпіння,
Чекати врожаю, не зрадивши шлях.
Навчи нас довіряти темній землі,
Бо в ній народжується завтрашній хліб.
Хай цей гімн лунає над нивами стиглими,
Під небом, де журавель креслить коло своє:
Слава Деметрі — матері життя,
І журавлю — її знаку вічного повернення.
Гімн Гестії
О, Гестіє тиха, перша між безсмертних,
Вогню берегине, серце дому й роду,
Не в битвах гучних твоя сила постає —
В жарині малій, що ніч переживає.
Ти — полум’я рівне, що не знає люті,
Світло без тіні, тепло без гордині,
Де ти перебуваєш — там дім народжується,
Там слово «чужий» у попіл розсипається.
І півень твій — вартовий світанку,
Голосом ясним розтинає ніч,
Пробуджує світ від сну й страху,
Кличе життя до нового кола.
Він славить тебе першим криком дня,
Коли ще мовчать і боги, й люди,
Бо ти — початок кожної жертви,
І кінець, що спочиває в мирі.
Гестіє, що не покидаєш Олімпу,
І водночас живеш у кожній хаті,
Прийми наш хліб, наш спокій, наш час,
Збережи вогонь — і ми збережемось.
Не грім твоя мова, не буря твій знак —
Лише тріск дров і тепле світло,
Та без тебе згасне і храм, і місто,
І серце, що втратило дім.
О, Гестіє, будь з нами завжди —
У ранку ясному й у вечорі тихім,
Поки півень співає,
І вогонь не згасає. 🔥
Гімн Дев’ятьом Музам
О, Музи світлі, доньки Пам’яті глибокої,
Що з джерела Гелікону напуваєте словом,
Зійдіть єдиним хором —
Не дев’ятьма тінями, а єдиним диханням.
Лебідь Калліопи розгортає крила величі,
І мова стає важкою, як доля героїв.
Журавель Кліо креслить коло над часом,
І пам’ять не гине, а повертається.
Ворон Мельпомени здіймається з ночі,
Несучи правду, що болить,
А жайворонок Талії сміється в світлі,
Щоб серце не тріснуло від тягаря.
Соловей Евтерпи розсипає звук,
І повітря вчиться співати,
Ластівка Терпсихори ріже простір рухом,
І тіло згадує, що воно — ритм.
Сова Уранії ширяє серед зір,
Де тиша важливіша за слово,
Голуб Полігімнії несе молитву,
Що звучить між ударами серця.
І з ними — лебідь Ерато,
Де бажання не соромиться світла,
Бо любов — теж знання,
І пісня — теж шлях.
І ось вони злітають разом —
Лебідь і журавель, ворон і жайворонок,
Соловей, ластівка, сова й голуби —
Не зграя, а знак.
І небо наповнюється сенсом,
І слово знаходить форму,
І людина згадує,
Що вона — та, хто слухає.
О, Музи, залишіться —
У подиху, у жесті, у пам’яті,
Поки птахи літають,
І світ ще співає. 🎶✨
Гімн Персефоні
О, Персефоно, двоєіменна,
Діво квітів і царице тіней,
Ти сходиш легкою ходою весни
І повертаєшся важкою тишею долі.
Там, де ти —
Земля розкриває груди,
Колос пам’ятає сонце,
А насіння сміє спати в темряві.
Вінок твій — з нарцисів і маків,
Подих — то вітер полів, то подих печер,
Ти смієшся світлом,
А мовчиш, як камінь під корінням.
Коли ти виходиш із глибин,
Мати плаче росою,
І світ знову вчиться жити,
Ніби смерть — лише пауза.
Коли ж повертаєшся вниз,
Ти не падаєш — ти обираєш,
Бо ти вже не викрадена,
А коронована.
Ти — не жертва і не тінь,
Ти — межа, що дихає,
Ти — закон повернення,
І спокій тих, хто вже пройшов.
Персефоно, що тримаєш ключі
Від зерна і від мовчання,
Навчи нас втрачати без страху
І чекати без розпачу.
Бо той, хто знає твій шлях,
Не боїться зими,
І той, хто пам’ятає темряву,
Справжньо радіє весні.
О, Володарко двох світів,
Будь із нами в сході й у заході,
Поки земля пам’ятає твоє ім’я,
І серце — ритм повернення. 🌾🖤
Гімн Агдітіс і її птахові Удоду
О, Агдітіс, що була до імен,
До поділу на «він» і «вона»,
Ти — гора, що народжує громи,
І насіння, що не знає форми.
Ти — міць, яку злякались боги,
Ти — життя, що не просить дозволу,
У тобі ще не розійшлися шляхи,
І бажання не стало гріхом.
Ти смієшся корінням і кров’ю,
Ти ростеш крізь заборону й страх,
Де ти ступаєш — тріскається норма,
І світ згадує, що він живий.
І удод твій здіймається з пилу,
У вінці з кісток і світла,
Птах межі й ганьби для слабких,
Та мудрості — для тих, хто бачить.
Він знає мову землі й тіла,
Шлях крізь розпад і цвітіння,
Він кричить там, де мовчать,
І несе знак там, де заборонено.
Удод не чистий — і тому святий,
Він літає між троном і гноєм,
Як і ти, Агдітіс,
Між богом і первісним криком.
Ти — те, що було зрізано й проросло,
Ти — біль, що став богом,
Ти — мати Кібели і її тінь,
Ти — корінь Аттіса і його доля.
Навчи нас не боятися цілісності,
Навчи не калічити себе страхом,
Бо хто зрікається твоєї сили —
Той ніколи не стане цілим.
О, Агдітіс, невтримна й справжня,
Йди поруч із тими, хто наважився,
Поки удод кричить над землею,
І світ ще витримує правду. 🩸🌿
Гімн Харитам — Оголеним Граціям
О, Харити ясні, доньки сяйва і руху,
Аглая, Евфросина, Талія,
Ви сходите легко, без тіні й покривал,
Бо краса не знає сорому.
Ваші тіла — не плоть, а світло,
Зігнуте в ритм і усмішку,
Ви не ховаєте форму —
Ви є формою радості.
І Аполлон торкається струн,
Не щоб наказати — щоб дозволити,
Музика ллється, як день,
У якому немає страху.
Під лірою бога
Ваш танець не спокушає —
Він навчає,
Як бути живими без тягаря.
Крок — і повітря стає м’якшим,
Поворот — і серце згадує сміх,
Ваші плечі сяють, як ранки,
Ваші стегна — як коло щедрості.
Ви не берете — ви даруєте,
Не володієте — наповнюєте,
Бо благодать не має рук,
Вона має рух.
О, Харити, що входять без стуку,
У мить, у жест, у погляд,
Залишіться в світі,
Де ще звучить ліра.
Нехай Аполлон не стихає,
Нехай танець не знає втоми,
Поки оголена краса
Є світлом, а не тінню.
Гімн Ейрені та Горлицям
О, Ейрено, тиха царице подиху,
Що входиш без грюкоту і прапорів,
Там, де ти ступаєш,
Зброя втомлюється бути собою.
Ти не зупиняєш час —
Ти дозволяєш йому дихати,
І рани знаходять спокій,
Бо їм більше не треба кричати.
Горлиці твої сходять, мов теплі думки,
Їхні крила — як руки без наміру,
Вони не ділять небо,
Вони ділять тишу.
Їхнє воркування — не сон,
А згода бути поруч,
Не злитись — а чути,
Не перемагати — а жити.
Ти несеш не забуття, а пам’ять без гніву,
Не кінець, а продовження,
Під твоїм поглядом
Навіть камінь згадує траву.
Ейрено, що приходиш після бурі,
Але не як слабкість,
А як сила, що не мусить доводити,
Прийми наш подих і наші руки.
Навчи нас берегти просте:
Хліб на столі, світло у вікні,
Голос без страху,
Дорогу без тіней.
Поки горлиці літають низько,
І світ ще слухає тишу,
Будь із нами, Ейрено,
І нехай мир буде живим. 🌿🕊
Гімн Ніке та її птахові Феніксові
О, Ніке крилата, подиху битв і звершень,
Ти сходиш не лише після удару —
Ти народжуєшся в рішенні
Й у серці, що не відступило.
Ти — не крик натовпу і не блиск меча,
Ти — мить, коли страх втрачає владу,
Коли крок іде вперед,
Навіть якщо земля ще горить.
І Фенікс твій здіймається з попелу часу,
Птах без поразки, бо знає кінець,
Його крила — вогонь пам’яті,
Його політ — обіцянка повернення.
Він згорає не від слабкості,
А від надміру життя,
Щоб знову стати світлом,
Коли світ потемнів.
Там, де інші рахують втрати,
Ти рахуєш підйоми,
Бо перемога — не відсутність падіння,
А здатність злетіти знов.
Ніке, що вінчаєш не лише сильних,
А витривалих,
Поклади лавр не на чоло,
А в серце.
Навчи нас перемагати без спустошення,
Горіти — не зникаючи,
Пам’ятати поразку
Лише як форму дороги.
Поки Фенікс здіймається над згарищем,
І попіл ще теплий,
Будь із нами, Ніке,
І нехай перемога буде живою.
Гімн Астерії та її птахові - Стрижу
О, Астеріє, що не маєш храмів,
Бо твоїм склепінням є ніч,
Ти — світло, яке не затримується,
Та змінює все.
Ти не володарка —
Ти знак.
Не закон —
А натяк, який неможливо забути.
Коли ти падаєш з неба,
Світ затамовує подих,
Бо знає:
Мить — це теж одкровення.
Ти втекла не зі страху,
А з цілісності,
І море прийняло тебе,
Як ім’я без форми.
Ти стала землею,
Щоб інші могли народитись,
І зникла з очей,
Але не з долі.
І птах твій — тінь у польоті,
Стриж нічний, що розтинає темряву,
Його крила не обіцяють,
Вони вказують.
Він не співає —
Він з’являється,
І цього досить,
Щоб серце прокинулося.
Астеріє, богине миті,
Навчи нас бачити знак,
Навчи не тримати те,
Що має впасти.
Бо не все світло створене,
Щоб горіти довго,
Деяке —
Щоб показати шлях
І зникнути.
О, Та, що стала островом Делос,
Будь із нами в нічних рішеннях,
Поки зорі падають,
І ще не пізно побачити. 🌌
Гімн богині Еос
О, Еос, зореперса,
Дочка ночі й світла межі,
Ти сходиш тихо над світом,
Розсуваючи покриви сну.
В рожевих шатах неба
Ти відкриваєш брами дня,
Сльози роси — твої дари
На чолі трав і полів.
Ти будиш птахів і серця,
Ти кличеш подорожніх в путь,
Перед твоїм кроком тікають
Тіні страху і мовчання.
О, та, що кохала смертних
І плакала світлими зорями,
Навчи нас приймати минуще
І знову народжуватись щоранку.
Хай кожен світанок буде обітницею,
Хай кожне пробудження — надією.
Славимо тебе, Еос,
Перша серед богів дня!
Хай світло йде слідом за твоїм ім’ям.
Гімн “Малі богині”
О, Малі богині, що не маєте статуй,
Бо ваші храми — це миті,
Ви не сидите на тронах,
Ви стоїте між подіями.
Ви — не грім і не закон,
Ви — пауза, без якої слово ламається,
Дихання між ударами серця,
Тиша, що не дає світові розсипатись.
Ти, Алетейє, правдо без прикрас,
Що не кричиш — і тому чутна,
Ти входиш, коли брехня втомилась,
І світ стає простішим, ніж ми боялись.
Ти, Пасіфеє, солодка втомо,
Що змиває зайве зі свідомості,
Ти закриваєш очі не як втечу,
А як шлях.
Ти, Гемеро, світло будня,
Що не потребує слави,
Ти піднімаєш день,
Щоб він не впав у ніч назавжди.
Ти, Ейлейфіє, що стоїш біля порогів,
Не тільки народжень, а й рішень,
Ти знаєш, як болить перехід,
І не відвертаєшся.
Ти, Тіхе, мінлива, як подих,
Не ворог і не рятівниця,
Ти вчиш смирення без приниження,
Бо світ — не контроль, а рух.
Ти, Пейто, лагідна сила слова,
Що не тисне,
Ти знаєш, що переконати —
Це дозволити іншому зрозуміти.
О, Малі богині,
Ви тримаєте світ за нитки,
Які ніхто не бачить,
Але всі рвуться без вас.
Залишіться з нами —
У дрібному, у буденному, у тихому,
Поки хтось ще слухає,
І світ ще тримається. 🕯🌿
Гімн Ритуалу Вогнених Чаш
О, Вогненні Чаші, що світяться не полум’ям,
А згодою сердець,
Ми піднімаємо вас не для жертви,
А для пам’яті.
Тут немає володарів і підлеглих,
Лише ті, хто пройшов шлях,
І ті, хто ще йде,
А між ними — відповідальність.
Нехай вогонь у чашах буде рівний,
Без люті й без тіні,
Бо це не вогонь знищення,
А світло свідомого вибору.
Ми п’ємо не забуття —
Ми п’ємо знання,
Не сп’яніння —
А ясність, що не тікає від правди.
Хай кожна крапля нагадує:
Ми — не центр Всесвіту,
А його відповідь,
Його очі, що навчилися бачити.
Ми згадуємо тих,
Хто віддав життя за майбутнє,
Не як героїв минулого,
А як основу теперішнього.
Ми згадуємо помилки,
Бо тільки пам’ять робить силу мудрою,
І тільки свідомість
Робить науку людяною.
Хай Вогненні Чаші з’єднають світи,
Де ще не знають нашого імені,
Щоб ми прийшли не як завойовники,
А як рівні серед живих.
О, Свято Розуму і Єдності,
Нехай цей вогонь не згасає в нас,
Поки людина здатна обирати світло
І нести його далі.
Ми піднімаємо Чаші —
За життя без страху,
За знання без жорстокості,
За майбутнє, яке варте пам’яті. 🔥✨
Гімн Богам Коболу
О, Боги Коболу, що пішли зі світу,
Але не з пам’яті,
Ви не вимагали поклонів —
Ви лишили шлях.
Ви були не громом, а наукою,
Не карою, а мірою,
І навчили:
Свобода починається з відповідальності.
Коли світи розійшлися,
І зірки стали домівками,
Ви мовчки дивилися,
Чи зможе людина не повторити помилку.
І серед цього мовчання
Постало кохання —
Не як втеча,
А як союз.
Афіно, що несеш ім’я мудрості,
Ти обрала не холод розуму,
А його ясність,
Де серце не ворог.
Іринею, що носиш мир у імені,
Ти обрав не спокій без ризику,
А спокій, здобутий довірою,
Де страх не керує.
Ви з’єднали не лише руки —
Ви з’єднали шляхи,
Де різні світи
Навчилися не знищувати одне одного.
Ваше кохання —
Не легенда про пристрасть,
А формула рівноваги,
Яку не запишеш у рівняннях.
Бо там, де Афіна бачить наслідки,
Іриней пам’ятає цінність життя,
Рішення стає людяним,
Навіть серед зіркових бур.
О, Боги Коболу,
Прийміть цей союз як відповідь,
Не молитву —
А доказ.
Поки люди здатні любити без володіння,
Думати без жорстокості,
І берегти мир не зі страху,
А з поваги —
Ваша спадщина жива.
Нехай Афіна та Іриней
Будуть знаком серед поколінь:
Що майбутнє твориться не силою,
А вибором двох,
Які довірилися світлу. 🌠
Гімн Евксинії
Дочці Великого Понту, Праматері України
О, Евксиніє, світлолика,
Дочко безмежного Понту Великого,
Із хвиль чорних і синіх
Ти постала — тиха й грізна.
Море було твоїм лоном,
Вітер — твоїм подихом,
Сіль і глибини — твоєю кров’ю,
А береги — твоїми долонями.
Ти вивела народи до світла,
Ти навчила берег любити степ,
Там, де хвиля цілує землю,
Народилась доля України.
О, Мати шляху і пристані,
Берегине договору й честі,
Ти дала ім’я морю гостинному
І зробила його домом, а не безоднею.
Пам’ятаємо тебе в шумі хвиль,
У співі чайок над лиманами,
У снах мореплавців і хліборобів,
У солі сліз і радості повернення.
Благослови наші води й поля,
Наші міста і кургани пам’яті,
Хай не висохне корінь роду,
Хай не зрадить берег море.
Славимо тебе, Евксиніє,
Мати глибин і землі родючої,
Ти — початок дороги,
Ти — пам’ять, що не тоне.
Слава Евксинії — Матері Моря і України.
------------------
на російській:
Гимн богине Гере и её птице — Павлину
О, Гера великая, царица Олимпа,
Златотронная, строгая, вечная мать,
Хранительница клятв и священного брака,
Ты — закон, что не смеет никто нарушать.
В венце облаков ты восходишь над миром,
Твой взор — как гром, твой суд — как судьба.
Перед тобой склоняются боги и смертные,
И даже Зевс чтит твои слова.
Рядом с тобой — павлин многоокий,
Живой небосвод на крыльях своих.
В каждом его пере — память и зоркость,
Сто глаз Аргуса смотрят сквозь миф.
Он шествует гордо, как знамя величия,
Раскрыв колесо небесной красы.
Он — символ царской, суровой гармонии,
Отраженье твоей высоты.
О, Гера, храни нас в союзах и клятвах,
В силе обещаний, в чести и в труде.
Научи нас стоять, не склоняясь напрасно,
И быть верными — миру, себе и судьбе.
Да звучит этот гимн под сводами неба,
Да несёт его павлин сквозь века:
Слава Гере, владычице Олимпа,
Непреклонной, как вечность сама.
https://suno.com/s/3N29q8WweWH0MfSL
https://suno.com/s/0eY7HAqImuZY1um5
Ніч хай буде тихою, а пам’ять — світлою.
Хайре!
(с) Переклади Олега Гуцуляка
Prompt: Ancient Greek hymn, epic orchestral, choral vocals, divine feminine, mythological, ceremonial, majestic, neoclassical, sacred atmosphere, Choir with orchestra
.png)
"... Надо обновить идею эллинизма, так как мы пользуемся ложными общими данными... Я наконец понял, что говорил Шопенгауэр об университетской философии. В этой среде неприемлема никакая радикальная истина, в ней не может зародиться никакая революционная мысль. Мы сбросим с себя это иго... Мы образуем тогда новую греческую академию... Мы будем там учителями друг друга... Будем работать и услаждать друг другу жизнь и только таким образом мы сможем создать общество... Разве мы не в силах создать новую форму Академии?.. Надо окутать музыку духом Средиземного моря, а также и наши вкусы, наши желания..."