Дом весталок, Рим

Это была резиденция весталок-девственниц, расположенная за круглым храмом Весты на восточном краю Римского форума.

Горацій: До Мельпомени (у перекладі Миколи Зерова)

Мій пам’ятник стоїть триваліший від міді.

Піднісся він чолом над царські піраміди.
Його не сточить дощ уїдливий, гризький,
Не звалить налітний північний буревій,

Ні років довгий ряд, ні часу літ невпинний,
Я не умру цілком: єства мого частина
Переживе мене, і від людських сердець
Прийматиму хвалу, поки понтифік-жрець

Ще сходить з дівою в високий Капітолій,
І де шумить Авфід в нестриманій сваволі,
І де казковий Давн ратайський люд судив, —
Скрізь говоритимуть, що простих син батьків

Я перший положив на італійську міру
Еллади давній спів. Так не таїсь від миру
І лавром, що зростив святий дельфійський гай,
О, Мельпомено, ти чоло моє звінчай.

(у перекладі Миколи Зерова)

Сергій Чаплигін: Нова програма метафізики...

У Фрідріха Шиллера є вірш «Боги Греції», сповнений декадентським світовідчуттям про «світ богів, який на загибель приречений»:

«Де ти, світлий світ? Повернися, воскресни, 
Дні земного ласкавий розквіт! 
Тільки в небувалому царстві пісні ще 
Живий твій надзвичайний слід. 
Вимерли сумні рівнини, 
Божество не з'явиться очам; 
Ах, від спекотно-життєвої картини 
Тільки тінь залишилася нам».

Саме в ньому вперше зачіпається тема «розчаклування світу».

А найбільш широку популярність цей феномен отримав завдяки працям німецького соціолога та філософа Макса Вебера, який оформив його в окрему концепцію «Entzauberung der Welt».

Під «розчаклуванням світу» став розумітися процес секуляризації  та деміфологізації суспільного життя, який ознаменував поворот в історії європейської думки до раціоналізму і позитивізму в епоху Нового Часу.

Ось одним з прикладів розчаклування світу є яблуко, яке впало на голову Ньютона. Адже в цей момент у Ньютона  виникла ідея, що субстанція Небес і субстанція Землі - це одна й та ж сама субстанція. І це був справжній фундаментальний перехід від уявлення про сакральні та матеріальні речі. 

Бо до цього все було принципово інакше - Небеса складалися з «духовних» речей, Земля - з «матеріальних». Сенс існування Небес та Землі були різні. 

І тут, після удару по голові, Ньютон усвідомлює, що субстанція Небес  і субстанція Землі є однією і тією ж – що у небесних тіл, що у земних речей.  

Це і є «розчаклуванням світу, його десакралізацією, дезонтологізацією, фундаментальним розривом  в  концептуальному, моральному, психологічному сенсах…

Ось тут і починає зникати іманентний світ, зі своїм буттям (чітко окремим від Буття трансцендентного Бога), і з’являється  абсолютно нове  явище, яке отримує назву «реальності» - тобто  те, що залишається у людини після того, як відбулося зникнення повноцінного виміру Буття. Спочатку цей вимір опинився на периферії, як невиразний спогад про трансцендентного Бога та акт творіння, а потім просто як  існування, без додаткових визначень і пояснень.

Ось в цьому і полягає проблема - втрата сакральності  зробило навколишній світ – «об’єктивною реальністю», набором «речей», усвідомлених як об'єкти (в сенсі латини «res» - «річ». Тому, «реальність» - це те, що робить річ річчю). 

Де замість багатовимірного ієрархічного Всесвіту ми отримали протяжне полотно (простір) об'єктів.

Тому «реальність» це не синонім Буття, - це його антонім. «Реальність» - те, що залишається після «видалення» Буття.

І, головне,  «реальність» -  це аж ніяк не щось само собою зрозуміле, а штучний міфологічний конструкт, який має свою історію походження та прив'язаний до цілком конкретного контексту, а саме - раціоналістичного сцієнтизму.

Що і потрібно подолати. Через нове «зачарування світу».

Це і є завданням нової метафізики.

І цим ми займемося після нашої Перемоги!

А поки використовуємо скелети окупантів в якості наочних зразків!

Микола Бандрівський: Чому занепала Греція

Стародавня Греція мала і армію, і мову, і віру. Однак, це - не допомогло і Греція впала перед завойовниками назавжди... Чому? Про це - у короткому дописі. Чи зробить Україна, для себе, якісь висновки?

Нині, випадково натрапив на цитату одного великого грека - Страбона, який більш як два тисячоліття тому написав, що "...в Афінах не залишилося людей - одні статуї..." 

Мова йде про терени сьогоднішньої Греції, які 2200 років тому, настільки обезлюдніли, що стали легкою здобиччю для різноетнічних зайд з різних куточків тогочасного Середземномор'я. Те, що колись було величчю Грецького Світу, за лічені десятиліття впало під ноги чужинців-переселенців. 

Так, ті зайди елінізувалися, спізнали усі переваги насолод міського життя, але... для справжніх творців усіх тих парфенонів-акрополів, були абсолютними чужаками, які до античної культури Пелепонесу, не мали жодного відношення. Чому так сталося? - спитаєте ви. А, тому, що правдиві, корінні давньогрецькі жінки, під впливом різних обставин, почали... менше народжувати.

Ще один славний грек - Полібій, у своїй "Історії", тоді, понад дві тисячі років тому, записав, що "...повсюди в Греції ми бачимо ознаки настільки стрімкого падіння народжуваності і скорочення чисельності населення, що багато міст повністю обезлюдніли, обширні угіддя закинуті. Ні війни, ні епідемії тут ні при чім. Причина очевидна: чи то від скаредності, чи від невпевненості у майбутньому, але люди відмовляються приводити у світ потомство у потрібній кількості. У сім'ях, в кращому випадку, одна-дві дитини. Так і поширюється ця недуга, перш ніж її симптоми стануть очевидні. Ліки від цієї недуги - у нас самих. Все, що для цього слід зробити - це змінити наші моральні засади". 

Через півтора століття після написання цих рядків, вже інший історик - Страбон, з сумом стверджував, що сучасна йому Греція це "...обезлюднена земля; давно започатковане скорочення населення невмолимо продовжується; в Афінах не залишилося людей - одні статуї..."

Переносячи ці спостереження давньогрецьких мужів на сьогоднішнє українське сьогодення, задумаймося: військо, віра і мова, для України, безумовно важливі. Але, для виживання нації, щоби вона, передчасно, не канула у небуття (як ті давні держави) важливішою, є, все таки, народжуваність.  А, як зробити, щоби українські жінки хотіли народжувати по двоє, і більше, дітей - то вже справа самої держави. 

Коли, дехто скаже: "створіть умови тоді й будемо народжувати!", зринає асоціація із сучасними мусульманськими сім'ями, в яких по 10-15 дітей! І особливого достатку у них нема, і підтримки від держави, також... 

Або ж візьмемо, для прикладу, наших ромів: теж, не розкошують (за винятком їх баронів та утримувачів притонів), але по їхніх сім'ях теж десяток, а той й більше, дітей. Деякі з їх мамів навіть роблять бізнес на соцвиплатах від держави на новонароджених, хоча, бідося у тих ромських сім'ях, назагал така сама, що й у пересічних мусульманських родинах. Але ж, незважаючи ні на що - народжують!

 Не маю права ставити питання "а, чому у нас - не так..?", оскільки тут, на нашому українському ґрунті, можуть спрацьовувати інші чинники (у тому числі, ментальні), про які я не знаю... 

Отож, і прийшла мені у голову, мабуть, трохи єретична думка, а саме: що, для виживання будь-якої держави - і військо, і віра, і мова, безумовно, необхідні і суперважливі, однак, найістотнішим, все ж таки, може бути інший чинник - народжуваність...

Отчего он читает именно Гомера

 «... Странный человек этот Врубель. 

Я не знаю, как с ним разговаривать. Я его спрашиваю: «Вы читали Горького?», 

а он: «Кто это такой?». 

Я говорю: «Алексей Максимович Горький, писатель». 

- «Не знаю». - Не угодно ли? В чем же дело? Даже не знает, что есть такой писатель и спрашивает меня: «А вы читали Гомера?». 

- Я говорю: «Нет». - «Почитайте, неплохо... Я всегда читаю его на ночь». 

- Это верно, - говорю я, - он всегда на ночь читает. Вон, видишь, - под подушкой у него книга. Это Гомер. 

Я вынул изящный небольшой томик и дал Шаляпину. Шаляпин открыл, перелистал книгу и сказал: 

- Это же не по-русски. 

- Врубель знает восемь иностранных языков. Я его спрашивал, отчего он читает именно Гомера. «За день, - ответил он, - устанешь, наслушаешься всякой мерзости и скуки, а Гомер уводит...» 

Из воспоминаний К. Коровина.

"Автопортрет" М. Врубеля .

Андрей Сошников: Мы подымем флаг риторики на башне Мысли и воцариться благодать в душах тех, кто последует по нашему пути

Читая Цицерона, Тацита, или даже того же Юлия Цезаря, я испытываю эстетическое удовольствие – всегда приятно почитать людей, знающих и владеющих словом! Современные «молодые люди» утратили вкус, чувство прекрасного, способность рассуждать и распознавать «божественную» речь во многом из-за того, что перестали читать могучих исполинов древности. Но мы подымем флаг риторики на башне Мысли и воцариться благодать в душах тех, кто последует по нашему пути. 

Дело в том, что и книга может отравить, но это будет хороший яд для вас, в отличии от современных «быдло» идолов, что так прельщают вас своим сквернословием. 

Значит так, я напишу вам еще один список, на этот раз работы великих скульпторов слова, чтобы вы могли понять и осознать, где подлинное величие и гениальная речь. Это поможет вам сформировать аутентичный вкус, к тому же, если у вас есть талант, вы сможете научиться вникать в сам ритм фраз, сами сможете чеканить своей своеобразный слог. Очень важно начать именно с риторики. Итак …

1. Обязательное ознакомление с Лисием, Эсхином и Демосфеном посредством чтения их сохранившихся речей. Но особенно, я рекомендую Исократа. Аристотель, когда писал свою «Риторику», во многом опирался на этого афинского ритора. Идеал оратора для Аристотеля – Демосфен, риторическая теория Аристотеля очень близка к практике Демосфена. 

2. Софисты (труды сохранились в основном в отрывках).

3. Дионисий Галикарнасский – потрясающий ритор, он еще и историк. Его труд «О соединении слов» незаслуженно обделен славой, но прочитать его должен каждый, кто хочет понять, что такое "риторика".

4. Марк Туллий Цицерон. Не мешало бы прочитать все труды этого классика, но «Сон Сципиона» и «Тускуланские беседы», мы оставим в стороне. Его риторические трактаты «Об ораторе», «Брут, или О знаменитых ораторах», «Оратор». Замечательные и поучительные трактаты, но многим будет не по силам выдержать этот размах, поэтому для упрощения рекомендую начать с «Катилинарий». Цицерон велик своим универсализмом в риторическом искусстве.

5. Квинтиллион – самый полный учебник античного ораторского исскуства «Наставления оратору» (Institutio oratoria).

6. Также прочитать  Тита Ливия, Цезаря, Тацита.

Для начала этого будет достаточно, конечно, многие могут отнестись с скептицизмом ко всему этому, мол вот я буду читать Гомера, Ломброзо или какого-нибудь Толстого и сразу научусь "красиво" говорить и правильно писать. Не так просто обнажить меч Демосфена, дорогие друзья, всё гораздо сложнее, чем кажется на первый взгляд. Работа с «речью» и риторическими фигурами - это тяжкий труд, я уже не о говорю о таких категориях как: inventio, dispositio, elocutio, pronuntiatio, memoria и elocutio.

И риторика – это тяжелейшее искусство, Цезарь не даст соврать. Попробовать стоит – вдруг в чьих-то устах загремит возвышенный слог Цицерона. Это сделает вас лучше, умнее и вы сразу преобразитесь подобно Эффеской матроне завидевшей воина. И напоследок, напомню вам поучение оратору от Горгия: «Серьёзные доводы противника опровергай шуткой, шутки – серьёзностью».