Піднісся він чолом над царські піраміди.
Його не сточить дощ уїдливий, гризький,
Не звалить налітний північний буревій,
Його не сточить дощ уїдливий, гризький,
Не звалить налітний північний буревій,
Ні років довгий ряд, ні часу літ невпинний,
Я не умру цілком: єства мого частина
Переживе мене, і від людських сердець
Прийматиму хвалу, поки понтифік-жрець
Ще сходить з дівою в високий Капітолій,
І де шумить Авфід в нестриманій сваволі,
І де казковий Давн ратайський люд судив, —
Скрізь говоритимуть, що простих син батьків
Я перший положив на італійську міру
Еллади давній спів. Так не таїсь від миру
І лавром, що зростив святий дельфійський гай,
О, Мельпомено, ти чоло моє звінчай.
(у перекладі Миколи Зерова)
"... Надо обновить идею эллинизма, так как мы пользуемся ложными общими данными... Я наконец понял, что говорил Шопенгауэр об университетской философии. В этой среде неприемлема никакая радикальная истина, в ней не может зародиться никакая революционная мысль. Мы сбросим с себя это иго... Мы образуем тогда новую греческую академию... Мы будем там учителями друг друга... Будем работать и услаждать друг другу жизнь и только таким образом мы сможем создать общество... Разве мы не в силах создать новую форму Академии?.. Надо окутать музыку духом Средиземного моря, а также и наши вкусы, наши желания..."
Комментариев нет:
Отправить комментарий